2 травня Православна Церква згадує перенесення мощей святих князів Бориса і Гліба. Цих двох синів святого благовірного князя Володимира Великого Церква найменувала святими з огляду на їхню відмову вступати у братовбивчу війну за княжий Київський престол. Князь Борис був найпершим претендентом на Київський престол та мав при собі військо, яке би захищало його право від зазіхань брата Святополка, однак Борис відпустив військо та відмовився від боротьби. В результаті він та його молодший одноматірний брат були підступно убиті Святополком. Постава братів Бориса та Гліба вчить нас досконало дотримуватися науки Христа, що навчав не противитися злому (пор. Мф 5, 39), тобто не віддавати злом за зло (1 Пт 3, 9). Про це говорить тропар святим, називаючи братів “істинними Євангелія Христового слухачами” (Борис і Гліб у Хрещенні були названі Романом і Давидом, і ці імена є в літургійних текстах):
“Правдиві страстотерпці і істинні Євангелія Христового слухачі, доброчесний Романе з незлобивим Давидом, ви не спротивилися ворогові – братові, що вбивав ваші тіла, а душ не міг діткнутися. Нехай, отже, плаче злий властолюбець, а ви, радіючи з ангельськими ликами, стоячи перед Святою Тройцею, моліться, щоб країна рідних ваших благоугодною була і щоб сини її спаслися”.
У багатьох богослужбових текстах також говориться про те, що заступництвом святих Бориса і Гліба можна отримати зцілення. Ті, отже, які були духовно здоровими та не побоялися втратити тілесне життя заради збереження чистоти душі, набули у Бога благодать після смерті через зберігання їхніх останків зцілювати різноманітні людські недуги. Про це співаємо у кондаку:
“Засіяла днесь преславна пам’ять ваша, благородні страстотерпці Христові, Романе й Давиде, що скликаєте нас на прославу Христа, Бога нашого. Тому, прибігаючи до ковчега мощей ваших, приймаємо дар оздоровлення вашими молитвами, святі, бо ви є божественні цілителі”.
Святі князі Борис і Гліб увіковічнені в історії Київської Церкви, отже, як мужні страстотерпці, що не вважали за ніщо велике князівські престоли та маєтки, як противники братовбивчих воєн, що були так часто бідою нашого народу, та як божественні цілителі недужих.