У другу Неділю Великого посту в багатьох літургійних текстах ми повертаємося до теми блудного сина. Це може трохи дивувати, адже щойно недавно – два тижні перед постом – вже була неділя, яка в особливий спосіб акцентувала увагу на цій темі, взятій із притчі. Насправді, як кажуть знавці літургійного богослов’я, колись неділею про блудного сина була саме друга неділя посту, а не неділя за два тижні до святої Чотиридесятниці. Потім з огляду на встановлення підготовчого періоду до Великого посту тему покаяння блудного сина перенесли на неділю за два тижні перед постом, а в другу неділю посту почали читати Євангеліє про оздоровлення розслабленого. Переміщення євангельського читання однак не завадило в літургійних піснеспівах другої неділі посту та усього тижня після цієї неділі зберегти тему покаяння блудного сина.
На Утрені другої неділі Великого посту у четвертій пісні канону співаємо: Як властиво Божественній Твоїй силі, Ти прийняв убозтво, і мене, що давно далеко від Тебе відступив був, Ти собою для себе присвоюєш і освячуєш мене для радости, Чоловіколюбче. Божественне Тіло Твоє, Слово, є визволенням моїм, що радість творить. У цьому тропарі канону ми ототожнені тому, хто давно далеко від Бога відступив був, тобто блудному синові. Однак далі піснеспів виходить поза межі притчі про блудного сина та веде нас до іпостасі єдиного з усіх неблудного Сина – Ісуса Христа, Який собою для себе присвоює нас і освячує для радости. Собою присвоює, тобто через віддання свого життя за нас. Для себе, тобто для Бога. А бути присвоєним для Бога – це радість для людини, тому освячує нас для радості. Цей піснеспів канону начебто поглиблює притчу про блудного сина, бо представляє не просто Батька, який вибігає назустріч блудному синові та прощає його з милосердя свого серця, але Бога, Який задля того, щоб блудний син був прощений, прийняв убозтво і віддав на страту своє божественне Тіло. Також й інші піснеспіви канону Утрені ототожнюють Христа з батьком із притчі про блудного сина. Наприклад, у тропарі восьмої пісні канону співаємо: Ради милосердя свого Ти смирив себе, наблизившись до занепалих синів Твоїх. Сам бо, Чоловіколюбче, зустрів занепалих, і цілуєш, і спасіння даруєш. Коли ж хто і низько впаде, Ти ж, Милостивий, як Чоловіколюбець, не гніваєшся. Коли говориться, що Бог смирив себе, йдеться про Христа, Який смирив себе через прийняття людської природи, через страждання і смерть, а також через утаєння в Євхаристії. Христос сам наближається до блудного сина, який є нерухомим, а не просто вибігає назустріч блудному, який надходить, як це описано в притчі. Бо Христос визволив нас, блудних, з аду, з якого ми самі не могли і кроку ступити назустріч Божому Царству – дому Отця. Тобто, знову ж таки є певне поглиблення притчі про блудного сина. Причта ця і так є неймовірною сама у собі, а Господь своїм життям показав ще більш неймовірну і несказанну дійсність спасіння та милосердя, аніж описав у притчі.
Марія Ярема