Дорогі браття і сестри!
Слухаючи уривок із 15 глави Євангелія від Матфея, ми духовними очима споглядаємо таку картину. Невелика група людей на чолі зі своїм Учителем і Великим Чудотворцем крокують землею Ізраїля. Христос з апостолами йде до людей, щоб звіщати їм Євангеліє Царства! Багатьох із нас сьогоднішня розповідь хвилює, спантеличує і навіть обурює. Історія ця дуже коротка. Але для нас буває обурлива тому, що нас виховували в правді і в загостреному почутті справедливості. І раптом, коли ми чуємо, коли хтось принижує іншу людину, наші серця починають битися частіше і ми збунтовуємося проти такої ситуації. Таке у нас було дуже правильне, до речі, виховання. Але зовсім не когось образити хотів Господь, а показати велич. Однак, справжнє звеличення приходить часто через упокорення та образливі слова.
Христос йде з учнями в країну Тирську і Сидонську. Це ті області, де на Близькому Сході жили люди, що належали до фінікійського племені. Народам того часу була властива деяка ворожнеча по відношенню до будь-якого чужинця, що доходила навіть до вбивства. Якщо ти не наш, не нашої віри, не нашої народності, то ти зовсім і не людина. Ось такий був давній архаїчний расизм. Ця ворожість до чужинців насправді є нищівною, нам потрібно постійно боротися з нею, щоб не давати місця злу у своїх серцях. Але фінікійці, можна сказати,заслужили таке відношення до себе в якомусь сенсі, тому що сповідували дивну дуже релігію, яка допускала жертвоприношення дітей. Нам відомий з історії Карфаген. Це поселення в Африці, де саме мешкав цей народ. Дуже ерудований, дуже творчий, вправний в торгівлі цей народ у навколишніх народів, які теж були язичниками, викликав відторгнення якраз цією своєю дикою релігійністю, пов’язаною з жертвами первістків: першу дитину, що народжувалася в сім’ї, потрібно було принести в жертву Ваалу. Вже ближче до часів Христа цей звичай винищення дітей стали замінювати жертвоприношеннями тварин. Але все одно, про цих язичників ходила недобра слава. І ось, представниця саме цього племені підійшла до Спасителя. Євангелист Матфей називає її хананеянкою, а євангелист Марк, котрий також оповідає у 7 главі цю історію, називає її саме сирофінікіянкою.
Ми чуємо, як ця жінка у відчаї кричить, прохає Ісуса про зцілення своєї дочки. Вона чула, що Він творить чуда, а у неї дівчинку тяжко мучить біс. Що за дивна хвороба? Ніхто не може допомогти. Звідки це приходить? Була дитина як дитина, і раптом починається з нею щось зовсім неймовірне, якісь моторошні речі. Її хвороба не описується, просто говориться, що донька жорстоко біснується. І її мати падає на коліна перед милосердним Пророком, котрий говорить про доброту і людинолюбство, а Він проходить мимо. Як це таке може бути? Прізвисько яким Господа нагородили люди – Благий! І це дуже добре вони відчували, що він Людинолюбець. Цей Пророк, на відміну від інших проповідників, які говорили лише про кару і помсту, цей Проповідник говорив про любов до всіх. І ось учні Його вже збентежились і говорять: “Господи! Може Ти б її відпустив. Ну що Тобі вартує? Тому що вона кричить слідом за нами”. А Христос каже: “Я посланий до овець з дому Ізраїлю”. Ніби натякає, що Його місія проповідувати серед своїх. Тим не менше, жінка все одно вслід йому кричить І просить Його про допомогу. І Господь їй говорить знамениті слова, які ми добре всі пам’ятаємо: “Хіба справедливо відібрати хліб у дітей і віддати псам?” Подивіться який цікавий образ Він використав! Нам християнам, цей образ легко впізнати. Хліб – це образ Євхаристії. Христос в Євангелії від Іоана, особливо в знаменитій 6 главі, говорить про Хліб Небесний про те, що Він є Хліб, який зійшов з Неба. Він є Хліб Життя, і ті, що споживатимуть Його, ніколи не помруть. Це опис Євхаристії насправді. І ось ця жінка говорить йому дивні слова, сповнені дивовижної мудрості. Говорить про те, що й пси харчуються крихтами від столів своїх господарів. І Всемилостивий Господь відповідає: ” О жінко, велика віра твоя!” І сказано, що зцілилася дочка її в той же час.
Дуже короткий діалог. Але в ньому маса емоцій. Він і тривожить, і обурює нас, бо здавалося б, як можна живу людину, образ Божий, порівняти з собакою. Але Христос дуже часто говорить, навіть з учнями спілкується, за допомогою притчі. Іноді притчі його це – не просто оповідання, але бувають і дії. Він вчить своїх учнів чомусь. Він щось їм показує. І що він їм демонструє? Все це було для того, щоб розкрити своїм учням таємницю Хреста! Для них це було щось немислиме і ви знаєте, що вони розбіглися, коли Христа розіп’яли. Всі його залишили. Вони не зрозуміли, що це було. Хоча він їм неодноразово про це говорив. А в чому полягає Тайна Хреста? Тайна Хреста полягає в загадковому, дуже глибокому слові – смирення! Смирення, що проростає від віри.
Христос похвалив віру цієї жінки: “О жінко, велика віра твоя!”. В цій у цій дії, в цій притчі дуже багато всього. Жінка-язичниця, що не була просвітлена богопізнанням, оскільки сповідувала ідолопоклонство, все ж таки Бога пізнала. Натомість юдеї, що вірили в одного Бога, не пізнали Його, Сущого серед них.
Великою була не лише віра, але й смирення жінки. Її серце не порушилось гнівом від образливого порівняння. І вона отримала те, що просила. Вона почула образливі слова, але не заперечувала, не виправдовувалась, не гнівалась, а навіть не мовчала, а продовжувала благати про милосердя. Хоча здавалося би, надії на милосердя уже немає. Однак, надія в неї була, було і смирення, а з ним і була віра. І тому був результат. Дочка її, звичайно, зцілилася. Але Христос-серцезнавець спеціально все так влаштував, щоб відбувся цей діалог щоб прозвучали ці слова про Хліб, котрий даний буде всім, не тільки юдеям.
Христос не мав наміру образити жінку, Він хотів звеличити її віру. Однак це звеличення прийшло через упокорення. Він показує, що і Йому теж належить пройти ось цим шляхом, що Його шлях і шлях кожного християнина – це не шлях торжества, це не шлях царювання, не шлях влади, а шлях смирення! Смирення, доброти і всепрощення. Христу, перед тим як звеличитись, насправді довелось пройти цей шлях приниження і смирення, коли його розпинали на хресті. Розп’яття було найвищим ступенем приниження, і тим не менше, це було єдиним шляхом воцаріння. Бог ніколи не має наміру нас образити, коли допускає неприємності і скорботи, але хоче нас піднести. Ми ж натомість так часто прагнемо самі піднестися, що стаємо нездатними, щоб Бог нас возніс. Тим способом і задумом, який Він знає.
Сьогоднішня таємнича історія ще неодноразово буде привертати увагу екзегетів і богословів. Над нею ще будуть розмірковувати і її тлумачити. Але цей натяк на Хрест, як Знак вразливості, смиренності Бога і довіри Бога по відношенню до людей, має бути для нас темою для роздумів, богомислення і споглядання. Споглядання Хреста може бути непростою, досить обтяжливою для нас духовною вправою. Однак, це саме та справа, якій віддавалися наші святі отці і нам теж слід хоч би трохи до неї приєднатися. Амінь.
Ієрей Василь Деркач