Це свято з’явилося в дев’ятому столітті. Вона стало символом перемоги тих православних, які боролися за правоту шанування ікон. Так вийшло, що саме ці люди стали авторами і архітекторами Постової Тріоді. Святі Федір Студит, Феофан Начертаний, Йосиф Піснеспівець, черниця Касія не лише викривали іконоборців, але і постраждали за свої переконання. Несли несправедливі покарання. Проливали кров. І в них було повне право зафіксувати цю перемогу на сторінках своєї святої Тріоді і в церковному календарі.
До дев’ятого століття цього дня за одними уставами шанували пам’ять пророків, за другими читали євангеліє про самарянку, за третіми – про сліпого. Але от вже тисячу років ми відзначаємо Торжество Православ’я, і нам зрозуміло, що святкували автори Тріоді. Але що святкуємо сьогодні ми? Який сенс ми вкладаємо в це свято?
На Літургії цього дня читається уривок з Послання до Євреїв, в якому говориться про святих, які «вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння; інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11:33-38).
Навпроти кожної фрази з цього переліку можна вписати імена святих, яких поминає апостол. Цю сукупність праведників апостол називає «хмарою свідків» (див. Євр. 12:1) – так їх багато і так вражаючі їх подвиги. Це справжній гімн праведникам!
І скільки б їх не було, завжди залишиться Церква, яка плодоноситиме святими і богословами. Правда в тому, що Православ’я не може бути завершене, не може бути загнане в рамки закінченої системи. Православ’я – це життя Духа Святого в Церкві. Життя, яке робить Церкву зростаючою, завжди новою і несподіваною.
Від того, як ми розуміємо свято Торжества Православ’я залежить перспектива нашого церковного життя. Чому ми віддамо перевагу: атмосфері закритості чи готовності до праці, цікавості до нового?
Православ’я – ризик творчості і упокорювання перед поколіннями предків і нащадків, бо Церква це не лише наша радість, але і радість тих, хто народиться після нас, і в нас немає права забороняти їм церковну творчість. Завдання кожного покоління християн не лише зберегти, але і творчо зрозуміти і творчо примножити отримане від предків. Православ’я – це не лише про наших святих предків, але і про нас і тих, хто буде в майбутньому.
Справжнє Торжество Православ’я це те, що одного разу всі ми – численні покоління християн усіх часів, народів і племен – зберемося в оновленому світі, у сяйві нетлінного світла Пасхи. Торжество Православ’я – єдиний день у Великому пості, коли священники служать у золотих облаченнях. Золото – це не колір, це відсутність кольору чи те, що вище за колір. У сяйві золотого Прийдешнього Граду звершимо ми нашу Пасху, і радості цієї ніхто не відніме від нас. Амінь.