У центрі літургійного року – Пасха. Церква живе Пасхою. Великий піст – це довгий, семитижневий шлях до Пасхи.
Великий піст – справа всієї Церкви. Не можна постити тільки для себе. Великий піст – це наша спільна справа. Великий піст – час богомислення усіх православних християн без виключення, це є час споглядання Страстей і Пасхи.
Утримання від їжі – не мета посту і навіть не його сенс. Піст не в їжі. Утримання від їжі – засіб, навіть не характерна особливість посту, це певний метод, що сприяє богомисленню, спогляданню сенсів. Таким чином, у посту є два аспекти – центральний і допоміжний. Утримання від їжі та інші обмеження носять допоміжний характер по відношенню до головної справи посту – всецерковного богомислення. Піст для людини, а не людина для посту.
Загальноцерковний характер посту полягає в тому, що під час посту вся Церква, тобто кожна хрещена людина, навіть дитина, отримує конкретне церковне завдання – тему для споглядання і богомислення: якщо це Різдвяний піст, то тут тема – «Втілення Бога-Слова, Творця нашого світу», якщо Великий піст – «Страждання Господа, Його смерть і перемога над смертю». Для того, щоб ці сенси буквально заповнили всю людину, доводиться відмовитися, по-перше, від зовнішніх вражень, хоч би обмежити їх, щоб знайти місце для споглядання, по-друге, правильно настроїти свою навичку харчування, бо надлишок їжі, її якість сильно впливає на здатність концентруватися, зосереджуватися, приборкувати емоції.
Все починається з Прощеної неділі. Ми просимо один в одного прощення не для того, щоб зайвий раз поплакати і освіжити емоції. Хоча це теж буває корисним. Якщо ми всі разом приступаємо до однієї великої і серйозної справи, нам слід закрити всі особисті і несуттєві питання. Ніщо не повинне заважати цій великій справі. Не можна робити велику справу, не забувши себе, не залишивши всю метушню і дріб’язковість, негідну великого завдання.
Ми просили один в одного прощення напередодні посту, щоб знову пережити і виявити єдність, вступити в піст разом, соборно і пережити справу посту як справу всієї Церкви. Чи зруйнує нашу єдність і соборність різноманітність стратегій утримання від їжі? Ні. Бо це всього лише засіб. Єдність руйнує відмова від всецерковної справи споглядання Хресних Страждань і Воскресіння.
А як це – споглядати всією Церквою? Передусім – брати участь в богослужінні. Богослужіння налаштовує на богомислення. Храм – ніби навчальна аудиторія споглядання. Тут ми переймаємо досвід богомислення древніх містиків і пророків, коли уважно слухаємо уривки зі Священного Писання і богослужбові тексти. Якщо навчитися слухати і розуміти церковну службу – можливо зрозуміти усі богословські таємниці Євангелія. В храмі цей досвід доступний кожному. Потрібно просто спробувати. Церковне богомислення привчає і готує до безперестанного споглядання у вічності. Бо хто на землі вже навчився дихати Небом, той і у вічності не задихнеться, а буде насолоджуватися вічною Пасхою – Христом.