Багато хто з нас любить піснеспів 140-го псалма «Нехай направиться молитва моя», що давно став самостійною частиною богослужіння.
«Нехай направиться молитва моя, наче кадило перед Тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя».
Кожен, хто хоч раз побував на богослужінні Літургії Ранішосвячених Дарів, не міг залишитися байдужим до моменту, коли найчастіше тріо хористів виконує спів «Нехай направиться».
У Великий піст душа християнина повинна перебувати в стані покаяння, а псалом 140 якнайкраще відповідає цьому стану. У ньому немає урочистості, немає хитромудрої мелодії, немає гучного співу, зате є все те, що так необхідно в дні святої Чотиридесятниці.
Ми вже далеко не перше покоління людей для яких цей псалом став рідним та близьким. В період до Різдва Христового «Нехай направиться» співали юдеї під час домашньої молитви паралельно з вечірнім жертвопринесенням в Єрусалимському храмі. А з найперших віків християнства цей псалом став частиною вечірнього богослужіння християн як сходу, так і заходу.
До IV-V ст. спів цього псалма був вже пов’язаний з обрядом запалення вечірнього світла і кадіння. Саме з того часу вірші псалма стали з’єднуватися зі співом «Господи, взиваю» (групою псалмів та стихирами). Повністю же спів «Нехай направиться» ми чуємо якраз при служінні Літургії Ранішосвячених Дарів.
Сама Літургія у нашому уставі завжди з’єднується з Вечірнею, а 140-й псалом є завершальною частиною саме цієї Вечірні. На думку дослідників, така традиція сформувалася в антиохійському богослужінні. А ось у Палестині були трохи інші правила. Такий писемний пам’ятник, як «Правило повсякденних псалмоспівів святого Савви» призначає спів «Нехай направиться» лише на Вечірні суботи.
Одні з перших відомостей про Літургію Ранішосвячених Дарів містяться в константинопольській «Пасхальній хроніці» й датовані 615 роком. Саме тут ми зустрічаємо ранні вказівки на використання 140-го псалма у столичному богослужінні. «Типікон Великої церкви», що відображає практику богослужінь IX-XI століть, говорить про використання стихів «Нехай направиться» як прокімна. Також спів псалма він призначає у всі дні служіння Літургії Ранішосвячених Дарів, крім середи і п’ятниці Сирної седмиці.
У багатьох парафіях і монастирях сьогодні існує традиція виконання 140-го псалма у центрі храму або перед амвоном. Очевидно, що походить вона також із Константинополя, оскільки зазначений устав призначає спів «Нехай направиться» одним співаком на амвоні. Цікаво, що тут же зазначена необхідність виконання псалма на повній Літургії в тих випадках, коли свято Благовіщення припадає на будній день Великого посту.
У традиції Студійського монастиря богослужбове вживання «Нехай направиться» повторює константинопольський чин з тією різницею, що священник у цей час звершує кадіння, а народ стає на коліна і повторює вірші псалма за співаком. Так і виходить, що сучасна практика служіння Вечірні з Літургією Ранішосвячених Дарів сягає своїм корінням в далеке від нас VII століття.
Варто ще зазначити, що сьогодні ми не почуємо спів «Нехай направиться» на повній Літургії за жодних умов. Хоча в дониконівський період, коли діяв устав, висхідний до Типікона Великої церкви, 140-й псалом співали не лише на Благовіщення, а й у свято Стрітення у тих випадках, коли воно припадало на першу седмицю Великого посту.
Що ж до смислового значення «Нехай направиться», то тут можна торкнутися великої кількості тем. У багатьох людей нерозуміння викликає словосполучення «підношення рук моїх, жертва вечірняя». З одного боку, зрозуміло, що тут йдеться про принесення вечірньої жертви, але як тоді це стосується християнства, особливо при служінні неповної Літургії? Відповідь дає блаженний Феодорит Кірський, який вказує, що тут цар Давид поєднав вправу в молитві з практикою чесноти. А ось святитель Афанасій Великий каже, що справи рук мають навіть набагато більше звитяги, ніж уявні приношення Богові… Це можливість кожному з нас наприкінці дня згадати про звершені або незвершені добрі справи і зробити відповідні висновки.
Загалом, давайте ніколи не залишатимемося байдужими до богослужіння, до текстів, які ми чуємо у храмі, а все заради того, щоб наше спілкування з Богом було максимально змістовним і корисним як для сьогоднішнього дня, так і для вічності.