У понеділок після Дня П’ятидесятниці, звершуємо святкування Самому Всесвятому, Животворчому і Всемогутньому Духу, Одному з Тройці Богові, що рівночесний і єдиносущний Отцю і Сину, і з Ними разом прославляється. У самий день П’ятдесятниці Він сутнісним чином зійшов на апостолів у світлиці, де ті перебували, і спочив на кожному з них у вигляді вогненних язиків (див. Діян. 2,1-3). Але заради честі Святого Духа божественні отці, що все чудово влаштували, призначили святкування Йому і окремо, і в саму П’ятдесятницю. Бо Спаситель перед своїми стражданнями, обіцяючи пришестя Утішителя, сказав: “Краще для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде” (Ін. 16,7). І ще: “Коли ж прийде Він, … то наведе вас на всю правду” (пор. Ін. 16,13). А також: “Проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя,… Духа істини” (Ін. 14,16-17), Який від Отця сходить. І після страждання, коли на небо возносився, мовив знову: “Ви ж залишайтеся в місті Єрусалимі, аж поки не одягнетеся силою з висоти” (пор. Лк. 24,49). Отже, це пообіцявши, посилає Його [Духа]. І коли при настанні Дня П’ятдесятниці апостоли перебували у світлиці, близько третьої години дня раптово пролунав з неба грім, і то такий, що схвилювалася безліч народу, що зібрався в Єрусалимі з усієї Вселенної, і Дух Святий у вигляді вогненних язиків з’явився на кожному не тільки з дванадцяти, а й з сімдесяти учнів. І говорили вони чужими мовами, тобто кожен апостол говорив говірками всіх народів. Чужинець чув апостола, що говорив не своєю рідною мовою, апостол же розрізняв мову кожного народу і говорив на ній, тому і здалося присутнім, що апостоли п’яні. Бо ніхто не знав, яким чином апостол говорить всім окремо, і приймали його за п’яного. Інші ж дивувалися, кажучи: “Що б це могло бути?” (Ді 2,12). Бо то були люди, які зібралися заради свята зі всієї землі, в тому числі парфяни, мідяни і еламії, незадовго до того полонені Антіохом [1].
Отже, Дух Святий приходить не негайно слідом за тим як вознісся Ісус, але коли минуло десять днів після Вознесіння, щоб зробити учнів, що очікували Його, ще більш старанними. Деякі ж стверджують, що в кожний з тих днів один з ангельських чинів приходив поклонятися обоженій плоті Христовій. І ось, після дев’яти днів, у день десятий, прийшов Утішитель, оскільки вже здійснилося через Сина примирення неба і землі. А те, що на п’ятдесятий день після Пасхи прийшов, то це в спогад старого Закону, бо Ізраїль отримав десять заповідей, коли минуло п’ятдесят днів з його переходу через Червоне море. Досліди і символи: там гора, тут світлиця; там вогонь, тут мови вогненні; замість же тамтешніх громів і мороку бурхливий подув тут.
У вигляді ж язиків Дух сходить для вказівки, що Він Живому Слову рівний, або тому, що апостолам належало вчити і навертати народи через слово. А у вигляді язиків вогненних – тому що Бог є палаючий вогонь і ще – заради очищення; у вигляді ж язиків, що розділені були, – унаслідок розділення дарувань. І як колись тих, що знали одну мову, розділив Він на багатомовних і змішав їх, так і нині тих, що знали одну мову, багатомовними вчинив, щоб з людей тих мов зібрати всіх, до країв вселенної розсіяних. У свято єврейської П’ятдесятниці же Зіслання Духа трапляється для того, щоб через безліч присутніх і звістка про це поширилася повсюдно, а ще – щоб подивувалися ті, хто були в Єрусалимі на Пасху і бачили, що сталося з Христом; в П’ятдесятницю же – для того, що і благодаті Духа належало зійти в той самий час, в який колись був даний Закон, і згідно з тим, як Христос поступив, під час законної пасхи власну Пасху звершивши – Пасху істинну. Не на вустах, а на головах в апостолів Дух спочив тому, щоб осягнути владичне і найдосконаліше в тілі та й сам розум, від якого язик отримує здатність говорити. Або тому ще, що Дух, рукоположивши апостолів у наставники всієї піднебесної, посередництвом вогненного язика видавав якимсь чином глас та торкався їх глав, бо всяке рукоположення над верхом голови вчиняється. Шум і вогонь були присутні тут тому, що і на Синаї були, щоб виявилося, що Той же Дух і тоді, і нині подавав Закон і все влаштовував.
А від шуму вітру народ прийшов в замішання тому, що все передречене Христом юдеям про їх погибель наблизилося, як думали, до виконання. І що язики були немов вогненні, автор Діянь сказав тому, щоб про Духа Святого ніхто не помислив нічого тілесного. Апостолів звинувачували в пияцтві, але Петро, ставши серед народу і виголосивши промову, відкинув це як неправду і, навівши в своєму слові пророцтво Ісаї, захопив проповіддю]з тих, що були там, близько трьох тисяч.
Дух Святий зветься Утішителем, як Той, що може втішати і освіжати нас, бо ми прийняли Його замість Христа і через Нього ж Ним володіємо, і тому ще, що Він заступається за нас невимовними словами перед Богом, будучи, як і Христос, чоловіколюбним нашим Заступником. Бо й Христос – Утішитель, тому і Дух Святий називається іншим Утішителем (пор. Ін. 14,16). Апостол же каже: “Ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа” (1 Ін. 2,1). «Інший» сказано про Духа, зважаючи на Його єдиносущність з Отцем і Сином. Бо «одного» і «іншого» вбачаємо в тотожному і єдиносущному, а «одне» і «друге» – в тому, що за природою різне.
Цей Дух Святий присутній в Отці і Сині у всьому, а тому укупі з Ними все звершує, в тому числі прийдешнє воскресіння мертвих, і що захоче, то у виконання приводить: освячує, відокремлює на служіння, відтворює, посилає, умудряє, помазує пророків – простіше ж сказати, творить все, будучи самовладним, всесильним, благим, правим і всемогутнім. Через Нього вся премудрість, життя, рух і все причетне святині і всілякому життю. Як Той, що сходить від Отця, має Він попросту все те ж, що Отець і Син, крім ненародженості і народження. Коли Дух Святий вилився на всяку плоть, світ виповнився всілякими даруваннями, і всі народи приведені були Ним до богопізнання, а всяка хвороба і неміч душевна вигнані.
Тричі подавався від Христа учням Дух Святий: перед стражданнями Його вельми неявно, по Воскресінні – через подув, більш явно, нині ж послав Його сутнісним чином, вірніше, Той зійшов Сам, вседосконало просвічуючи і освячуючи їх, а через них освоюючи собі і кінці вселенної.
Натхненням Святого Духа, за молитвами святих апостолів, Христе Боже наш, помилуй нас. Амінь.
[1] Парфяни, мідяни, еламії – у властивому розумінні: стародавні народи, що були в той час підданими Парфянського царства (територія сучасного Ірану і суміжних регіонів). Діяння апостолів розуміють під ними, найімовірніше, нащадків юдеїв, переселених з Палестини ассиро-вавилонськими завойовниками, які зберегли зв’язок з Єрусалимським храмом, незважаючи на втрату мови предків. Антіох – Антіох III Великий, греко-сирійський цар з династії Селевкідів (223-187 до Р.Х.), що воював з Парфією і на короткий час приєднав її до своєї держави.