“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Слово в день свята Покрову Пресвятої Богородиці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні багато хто з православних християн урочисто, з великою душевною радістю й духовним піднесенням відзначає велике Богородичне свято Покров Божої Матері — Її явлення в місті Константинополі. Це чудне явлення сподобився споглядати блаженний Андрій, Христа ради юродивий, разом зі своїм учнем Епифанієм у Влахернському храмі, де на той час зберігалася риза Пресвятої Богородиці — частина Її пояса й Омофор (головний покров), що були перенесені до цієї церкви із Палестинської Гефсиманії у V ст.
Святий Андрій Юродивий за походженням був слов’янином. Під час братовбивчих воєн він був забраний у полон, а згодом проданий у рабство жителю Константинополя Феогносту. Ще в молодості своїй Андрій мав у сні видіння, в якому Сам Ісус Христос покликав його до великого і важкого подвигу юродства. З того часу блаженний Андрій почав ходити по вулицях міста у рваному одязі, викрикувати незрозумілі речі, за що його часто побивали, але він терпеливо зносив побиття і насмішки, а за це Господь наділив Свого подвижника великими дарами Святого Духа — прозорливістю й пророкуванням. Святий Андрій часто випрошував у людей милостиню, а потім віддавав її вбогим.
Одного разу, 14-го жовтня, в ніч із суботи на неділю, коли Влахернський храм був переповнений віруючими, що молилися на всенічному бдінні, блаженний Андрій Юродивий відчув надзвичайно приємний, неземний аромат та не знану до цього легкість на душі. Це Пресвята Богородиця торкнулася його безсмертної душі, бо коли він звів очі свої до неба, то побачив Царицю Неба і землі — Пренепорочну Діву Богородицю, Яка в оточенні Архангелів та Ангелів, Старозавітних патріархів і пророків, Новозавітних апостолів та святителів проходила по повітрю в храмі, наче по тверді земній. Ставши на коліна, Приснодіва довго молилася за віруючих в Її Сина людей. Потім Пресвята пройшла до храмового престолу, де продовжила Свої Богоматеринські молитви за весь християнський рід. Помолившись біля престолу, Мати Божа і всього роду людського стала над народом у храмі і, розпростерши над людьми покров Своєї голови, промовляла до Свого Сина, Предвічного Бога: “Царю Небесний, прийми кожну людину, яка молиться до Тебе і призиває ім’я Моє на допомогу, щоб ніхто не відійшов від Лиця Мого невислуханим…”.
Цю величну подію свята Церква так оспівує в короткому богослужбовому піснеспіві-кондаку: “Діва сьогодні предстоїть у церкві, і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу; ангели з архиєреями поклоняються, апостоли ж із пророками радіють, бо за нас молить Богородиця Предвічного Бога” (Кондак свята).
Коли святий Андрій запитав свого учня Епифанія чи він бачить Царицю і Владичицю Небесну, той із трепетом відповів: “Бачу, святий отче, і жахаюся”. Через деякий час, ставши невидимою, Пречиста Богородиця забрала й Свій покров, але у храмі, а особливо на душах святих Андрія та Епифанія, залишилася особлива благодать та несказанна радість від видіння й присутності Пресвятої Богородиці.
Щоб легше було уявити, які відчуття переживає людина, коли її душі торкається Господь або Його Пречиста Матір, необхідно вдатися до опису душевних відчуттів священномученика Діонісія Ареопагіта, єпископа Афінського, який жив у І ст. та був навернений до віри Христової святим Апостолом Павлом, коли він проповідував у Афінському ареопазі (Діян. 17. 34).
Ще за днів земного життя Пречистої Матері Божої Діонісій спеціально приїжджав з Афін до Єрусалиму, щоб побачити Богоматір. Після побаченого він писав своєму вчителю святому Апостолу Павлу: “Засвідчуюся Богом, що немає нічого у вселенній, що було б в такій мірі сповнене Божественної сили та благодаті, як Сам Бог. Ніхто з людей не може осягнути своїм розумом того, що я бачив. Ісповідую перед Богом: коли я був приведений Іоаном перед лице Пресвятої Діви, то я пережив несказанне відчуття. Переді мною засяяло якесь Божественне сяйво. Воно осяяло мій дух. Я відчував приємний запах неописаних ароматів і був сповнений такої радості, що ні тіло моє немічне, ні дух не могли перенести цих знамен та початків вічного блаженства і Небесної слави. Від Її благодаті знемогло моє серце, знеміг мій дух. Якби у моїй пам’яті не було твоїх настанов, то я вважав би Її за істинного Бога. Більшого блаженства, ніж я тоді відчув, неможливо собі й уявити”.
Ось яка радість буває на душі від присутності в нашому житті Божої Матері. Напевно, кожен із нас неодноразово переживав подібне, особливо після щирої молитви або сердечного розкаяння у гріхах, достойно прийнятого Тіла і Крові Христових або доброго діла милосердя, прояву твердої й непохитної віри у Всемогутність Божу або щиро поданої милостині, підкріпленої всеперемагаючою християнською любов’ю. Адже і Господь, і Його Матір Богородиця можуть торкнутися лише душі, сповненої віри та добрих діл. Тому св. ап. Павло, навчаючи, як догодити Богові, пише: “Без віри неможливо догодити Богові” (Євр. 11. 6). А про необхідність добрих діл милосердя апостол Яків пише так: “Віра без діл мертва є” (Як. 2. 20). Якщо ж людська душа осквернена гріхами і нікчемним життям, то в ній не може бути Святість, Досконалість, Істина.
Всі ми сьогодні поспішали до свого храму, щоб отримати Богоматеринське покровительство від видимих і невидимих ворогів. Звичайно, що його невидимо, але відчутно отримали ті, хто підносив свої щирі молитви до Цариці Небесної. А для того, щоб Богоматеринська любов та Її молитовне покровительство якомога довше були над нами, то будемо просити Матір Божу і всього роду людського, промовляючи: “Радуйся, Радосте наша, покрий нас від всякого зла Чесним Твоїм Омофором”. Амінь.
Схиархімандрит ПИМЕН
(Мензатюк)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *