Богословська скарбниця

“І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському…” (Ін. 3. 14)

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Сьогоднішній воскресний день, який називається Неділею перед Воздвиженням готує нас до вшанування вкликого свята — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього та урочистого поклоніння непереможній і божественній силі цього Новозавітного Знамена перемоги Неба над пеклом, Життя над смертю, Христа над дияволом. Бо за декілька днів, – у сам день свята, духовенство традиційно винесе на середину православних храмів Животворчий Хрест Господній, а ми зі страхом і трепетом будемо споглядати його і поклонятися йому, черпаючи життєдайні сили для подальшого нашого життя, отримуючи всемогутню перемогу над нечистими духами злоби піднебесної.

Непереможна сила Хресного знамена супроводжувала людство з древніх часів, ще за довго до пришестя у світ Спасителя і Його Голгофської Жертви на Хресті. У Старозавітній Біблійній історії є декілька такзваних Месіанських місць — розповідей із життя Ізраїльського боговибраного народу, що передбачали і пророкували майбутнє спасіння всього роду людського через Хрест Господній.

Так, за півтора тисячі років до того, як на Голгофі відбулася Хресна Жертва Спасителя всесвіту — Месії Христа, святий пророк Мойсей, виводячи Ізраїльтян із Єгипетського рабства, тричі передбачив і явив праобраз Новозавітної Жертви Ісуса Христа на Хресті і Його перемогу над ворогом роду людського.

Вперше це відбулося, коли сини Ізраїля вийшли з Єгипту і були приведені Богом та Мойсеєм до берега Червоного моря. Господь, бажаючи ще більше покарати фараона і його народ за непокірність та впертість, зробив жорстокішим серце Єгипетського царя, і він, зібравши шістсот найкращих вершників із колісницями, кинувся навздогін Ізраїльтян, щоб знову повернути їх у рабство. Побачивши Єгипетське всевооїнство, Ізраїльтяни почали нарікати на Мойсея, адже перед ними була водна безодня Червоного моря. Та Господь повелів провідникові Свого народу, говорячи: “А ти підніми жезл твій і простягни руку твою на море, і розділи його, і пройдуть сини Ізраїлеві посеред моря, як по суходолу” (Вих. 14. 16). Прислухавшись до Божого повеління, “простягнув Мойсей руку свою на море, і гнав Господь море сильним східним вітром цілу ніч, і зробив море суходолом, і розступилися води. І пішли сини Ізраїлеві посеред моря, як по суходолу, води ж були їм стіною по праву і по ліву сторону” (Вих. 14. 21-22). Будучи засліпленим жорстокосердістю своєю, фараон зі своїм військом теж подався у морську безодню, що стала сушею. Але Господь поруйнував колісниці війська фараонового, а Мойсею наказав знову простягнути руку на море і повернути води. Пророк-Боговидець “простягнув руку свою на море, і до ранку вода повернулася на своє місце; а Єгиптяни бігли назустріч воді. Так потопив Господь Єгиптян посеред моря” (Вих. 14. 27). Цю древню подію свята Церква й по сьогодні оспівує у своїх богослужіннях такими словами: “Хрест накреслюючи Мойсей, прямим ударом жезла розсік Червоне море для пішоходця Ізраїля, і те саме море ударом навпоперик для фараонових колісниць на місце повернувши, з’єднав; зобразивши тим непереможну зброю, тому заспіваймо Христу Богу нашому, Він бо прославився” (1-й Ірмос канону Хресту Господньому). Отож, вдаривши жезлом своїм навхрест по воді Червоного мря, Мойсей розділив води і хресним знаменом врятував народ Божий від Єгипетського рабства і погибелі.

Ставши учасниками такого дивовижного переходу через непроходиму глибочінь, дійшовши до пустелі Сін, а потім і до Рефідиму, Ізраїльтяни продовжували нарікати на Мойсея, Аарона та Господа Бога, що їм немає хліба, м’яса та води. Господь посилав їм манну небесну і перепелине м’ясо (Вих. 16. 1-29); а також виточив для них воду зі скелі (Вих 17. 1-7), але, наказуючи синів Ізраїля за нарікання, Всевишній попустив напад на них війська Амаликітян, щоб воювати з Ізраїлем. І тут святий Мойсей вдруге передбачив нездоланну силу майбутнього Хреста Господнього. Направивши Ісуса Навина у бій з Амаликітянами, Мойсей з Аароном та його сином священиком Ором, вийшли на холм, де Богонатхненний пророк хрестовидно розпростер свої руки. Поки Мойсей тримав руки розпростертими, то перемагав у бою Ізраїль; коли ж він руки опускав, – перемагав Амалик. Як руки провідника Ізраїльтян стали знесилені, то Аарон і Ор посадили пророка на камінь, а самі підтримували його руки, – один по-праву, а інший по-ліву сторони. У цьому положенні пробув Мойсей на пагорбі аж до заходу сонця, поки Ісус Навин переміг Амаликову силу (Вих. 17. 8-13). Цією подією Боговидець Мойсей передбачив страждання Ісуса Христа на Голгофському Хресті, як Спаситель висів на ньому від шостої до дев’ятої години, а потім, зійшовши душею Своєю до пекла, переміг ад, і визволив з нього душі Старозавітних праведників (Мф. 27. 45-53).

Також, після одного із постійних нарікань на Бога та своїх провідників,сини Ізраїлеві були знову покарані Творцем: Господь наслав на них отруйних зміїв, які жалили людей, і тоді загинуло багато представників народу Божого у пустелі. Усвідомивши свою помилку, Ізраїльтяни розкаялися, прийшли до Мойсея і почали благати його, щоб той помолився за них до Господа, бо вони важко згрішили своїми наріканнями. Коли пророк молився до Господа Саваофа, то Господь сказав йому: “Зроби собі мідного змія і вистав його на знамено, і коли вжалить змій якусь людину, вона поглянувши на нього, залишиться жива”. І зробив Мойсей так, як сказав йому Господь, і коли хтось із вжалених споглядав на знамено з мідяним змієм, той не померав від укусу (Числ. 21. 4-9). Цією подією святий пророк Мойсей втретє передбачив Новозавітну спасительну Жертву Месії на Хресті.

Тому у прочитаному сьогодні Євангелії, Ісус Христос, розмовляючи з Никодимом, говорить: “Як Мойсей підніс змія в пустелі, так потрібно піднесеному бути і Синові Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне. Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3. 14-16).

Цими словами Сам Спаситель вказує на те, що так як Старозавітні Ізраїльтяни спасалися в пустелі від зміїної отрути через споглядання на “знамено” (Т-подібний стовп, на подобу Новозавітного хреста), так Новозавітний християнський народ буде спасатися від спокус змія-диявола, гріха і духовної смерті Христовою Голгофською Жертвою на Хресті. Але для спасіння через розп’яття і Хрест Господній є одна необхідність — це тверда й непохитна віра в Сина Божого, Який віддав Себе на розп’яття, ради нашого спасіння.

Віра в розп’ятого на Хресті Сина Божого сповнює нас силою Божою для спасіння; стає для нас живим та життєдайним джерелом моральних намагань, бажань та чеснот; удостоює нас приймати Божественну благодать Святого Духа, яка при потребі нам щедро посилається. Така віра народжує в людині переконання в Божому благоволінні та дає нам силу з неба. А Боже благовоління і сила з неба приводять нас у життя вічне. До тих пір,, поки зберігається в цілості це життя у вірі, християнин залишається невразливим, бо з’єднавшись з Господом розп’ятим, він стає одним духом з Богом, а Господь і Його Хрест є Непохитний і Непереможний.

Але коли послаблюється віра наша, то послаблюються і переконання, і мораль. В міру цього послаблення, благодать Святого Духа витісняється із серця, а погані бажання все більше починають перемагати нас, бо життя без благодаті Божої — це зручний час для ворога роду людського, щоб взяти верх над людиною, відвернути її від спасіння, щоб вона своїми поганими вчинками накликала на себе осудження Боже і втратила вічне життя.

Та Христос приніс Себе в жертву на Хресті, щоб ми, видячи Його розп’ятим, співрозпиналися з Ним, помераючи для гріховного життя, і воскресали для блаженної вічності, для спасіння. Тому Господь і говорить у Євангелії сьогодні: “Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, але, щоб світ спасенний був через Нього” (Ін. 3. 17).

За кілька днів ми відзначатимемо свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього і будемо урочисто із трепетом у душі поклонятися розп’ятому на Хресті Господу. Дуже часто різні протестантські течії звинувачують і осуджують нас православних християн у тому, що ми поклоняємося шибиниці, знаряддю смерті Христа Спасителя. Та ми повинні, твердо стоячи у вірі, вміти доказати свою правоту, основою якої є прочитані сьогодні Євангельські слова Ісуса Христа (Ін. 3. 14-17). Немов би на заперечення сучасним протестантам і Апостол Павло сьогодні говорить у своєму посланні до Галатів: “А я не бажаю хвалитися нічим, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким світ розп’ятий для мене, а я для світу” (Гал. 6. 14). А у Першому посланні до Коринфян святий Павло пише: “Слово про хрест для тих, які погибають, безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа” (1 Кор. 1. 18).

Отже, приходячи в день свята до Святого Хреста Господнього, пам’ятаймо, що ми стоїмо не перед знаряддям смерті Спасителя, а перед знаменом перемоги Неба над пеклом, Христа над дияволом, вічного життя над духовною смертю. Сповнюймося перед цим знаменом страху Божого, духовної радості, непохитної віри у своє спасіння через розп’ятого на ньому Христа Життєдавця, Якому в серцях наших нехай буде слава, честь і поклоніння на віки. Амінь.