Образи Христового Народження можуть нас надихати не тільки до побожної молитви, але й до… здорового способу життя і піклування про стосунки в дуже простий спосіб. На тему Різдва намальовано стільки картин — можна сказати, як зірок на небі. Й більшість із них вчать нас уважності. Зосередження уваги на тому, що «тут і тепер». Що виняткове у цьому різдвяному «тут і тепер»? І чому сцени з давно минулим антуражем зі століття в століття залишаються актуальними для кожного наступного покоління?
1. Іконографія Різдва Спасителя представляє надію: світло, що просвічує нашу пітьму. Здебільшого на українських іконах всі обличчя обернені в одному напрямку, завдяки чому і наш погляд падає на Боже Дитятко. Різдво Господнє, як і щороку, показує, що те, що маленьке і вразливе, — дуже важливе. У нинішні часи, коли панує мода на гарне враження, силу і досконалість, ця ситуація народження Божої Дитини в бідності — немов холодний душ, що протвережує.
2. На картині Бартоломе Естебан Мурільйо бачимо сповнену тепла сцену: Свята Сім’я, пастухи, тварини, всі зосереджені навколо Немовлятка. На обличчях декого видно тонкі ніжні усмішки, бо ж вдивляння в такий об’єкт, повний привабливості й краси, викликає теплі почуття і тонкий захват.
3. Композиція постатей і кольорів на цій картині Олександра Охапкіна ніби каже до нас: немає нічого важливішого за це Немовля! Бути тут і тепер, вдивлятися в когось, вслуховуватися у щось — може, якраз в іншу людину, — так ми перенесемо цей образ у наше нинішнє життя.
4. Деякі постаті з цього образу Альбрехта Дюрера дають можливість добре виконати «домашнє завдання» з уважності: двоє з трьох Мудреців, що прийшли на поклін до Дитятка, виглядають посередньо зацікавленими подією. Скидається на те, що вони зосереджені на дарах, які приносять: може, їхньою цінністю, може, їхньою придатністю… Окрім того, на задньому плані ми бачимо людей, зайнятих своїм життям, яких зовсім не цікавить стайня і важливі особи, що туди прибувають. Навіть таке зіткнення світів не викликає їхньої цікавості. Зовсім інакше виглядає той волхв, який схилився при Дитині. Здається, його поглинуло споглядання Того, до Кого на поклін він був посланий…
5. На фресці Джотто у Віфлеємі ще більший розгардіяш. Кожна вівця дивиться у свій бік, пастухи розглядають ангелів, а ті славлять Бога, звертаючись хто до неба, хто до ясел. Йосип сидить чимось стурбований… Частенько саме так виглядає наше життя. Ми зосереджуємося не на тому, що найважливіше в цю мить. А що найважливіше? На цій фресці його помічають ті, хто найближче: Марія, ще одна жінка, і е віл з віслюком. Може, варто зробити висновок, що аби помітити щось цінне, треба наблизитися?..
6. Ще один шедевр Джотто. Цього разу ангели дивляться у бік зірки, яка вказує на новонародженого Ісуса. Йосип знову чимсь засмучений… Що цікаво, бачимо на одному образі дві різні ситуації, які відбуваються одночасно: Дитя в обіймах Матері й те саме Дитя, яке годують повитухи. Чи можна бути у двох місцях одночасно? Вочевидь ні — тому часто заклопотання справами минулого чи майбутнього некорисне для нас.
7. Шарль ле Брюн намалював свою картину з розмахом. Велика кількість постатей і планів, а також рух створюють враження, що тут усе аж кипить. Тим не менше, безлад тут гаданий, а скеровані в різні боки погляди персонажів не порушують загального враження, що всі тут опинилися з конкретної причини і мають один спільний напрямок.
8. Це образ італійського маньєриста Бронціно показує, що зосередження уваги на тому, що в цю мить найважливіше, запроваджує гармонію. Твір сповнений лагідності, врівноваженості й миру.
9. Корреджо підкреслює ясним світлом те, що найсуттєвіше. Зокрема, найбільше світла в цій картині — на обличчі Марії, яка вдивляється у Немовля. Цим образом можна надихатися на щодень, зокрема в наших стосунках. Щоб бути, не оцінювати, а просто дивитися й слухати. Це принесе плід у вигляді справжнього пізнання іншої людини — сестри, брата, батьків, друга… Такий момент чистої присутності з увагою може принести плоди більшого захвату, пробудження симпатії чи любові, яку ми у щоденній біганині, може, десь забуваємо.
10.У Ґерарда ван Хорнхоста Марія теж вдивляється у своє Дитя і просто світиться від радості. Вона близько біля Нього, і ця близькість для Неї — найважливіша. Ісус, окрім того що Її Син, ще й Бог. Для нас це також може бути натхненням — як вдивлятися в людей на різних рівнях, у те, що видиме, і в те, що невидиме. Щоби вдивлятися в Бога в різних Його присутностях: в іншій людині, в іконі, у Пресвятому Таїнстві.