Церква – це лікарня для людей, зранених гріхом. Ця ідея чітко та влучно говорить про природу спасіння.
У притчі про доброго самарянина чоловіка б’ють, грабують і залишають на узбіччі дороги. Різні релігійні діячі ігнорують його. Самарянин (якого юдеї вважали ворогом) зупиняється, поливає йому рани вином та оливковою олією, відводить його до заїзджого двору, дає господареві два денарії та каже: «Подбай про нього, а якщо більше витратиш, я віддам тобі, коли повернуся».
У православному розумінні притчі добрий самарянин завжди розглядався як ікона Христа. Поранений чоловік — символ усіх нас. Гріх побив нас, пограбував і залишив на узбіччі дороги.
Заїзджий двір, до якого привели пораненого — образ Церкви. Церква — це лікарня. Побитий там, щоб одужати.
Важливо зазначити, що те, що відбувається, є процесом. Древня Церква швидко розробила модель ініціації та навернення, яка розтягувалася на період від одного до трьох років («оголошення»). Але шлях спасіння (наш час у Церкві-лікарні) триває все життя.
Саме тут корисним є розуміння гріха як рани та хвороби. По суті, гріх – це «смерть, що діє всередині нас». Ми не створили цей процес смерті – це результат розірваних стосунків з Богом. Наші злі вчинки (часто звані «гріхами») є симптомами смерті, що діє всередині нас.
Робота зцілення — це життя молитви, прощення, участі в Таїнствах та нашого освячння в Божій любові та через Нього.
«Це обітниця, яку ми чули від Нього, і її проповідуємо вам: Бог є світло, і немає в Ньому жодної темряви. Коли ж кажемо, що маємо спільність з Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо та правди не чинимо. А коли ходимо у світлі, як Він у світлі, то маємо спільність один з одним, і Кров Ісуса Христа, Сина Його, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і правди немає в нас. Коли ж визнаємо свої гріхи, то Він вірний і праведний, щоб простити нам гріхи наші та очистити нас від усієї неправди» (1 Ін. 1:5–9).
Ми отримуємо Боже життя, «перебуваючи» в Ньому, як Він перебуває в нас. Це перетворення звершується через спілкування.
Секулярне мислення стверджує, що наші проблеми можна вирішити за допомогою освіти та медіа. В такому разі ми схожі на людей, які мають жахливу хворобу та читають книги (і постійно шукають у Google), не звертаючись до лікаря та не приймаючи ліків. Занадто часто ми уявляємо, що отримання достовірної інформації про нашу хворобу щось змінить.
Культура інформації передбачає, що наше життя може змінитися за одну ніч. Наше життя розгортається день за днем, але воно вимірюється десятиліттями і найкраще його розуміємо, коли оглядаємося назад.
Притча про доброго самарянина містить поширений мотив Того, хто пішов, але повернеться (як і Господар в інших притчах). Це серце християнського досвіду. Ми проводимо своє життя в лікарні Церкви. Опікуни (пастирі) піклуються про нас і продовжують годувати, очищати та перев’язувати наші рани. Разом ми чекаємо на повернення Доброго Самарянина, який поверне нам усе необхідне під час Його пришестя.
Однак це пришестя — це більше, ніж просто подія «кінця часу». Воно здійснюється в кожній євхаристійній зустрічі. «Якщо не споживатимете Тіла Сина Людського й не питимете Його Крові, то не матимете в собі життя», — каже Він нам. Але це споживання та пиття — це завжди те, що ми розділяємо з Ним у Його Царстві. Це бенкет любові, на якому наші рани та гріхи (сама смерть) поглинаються Його вільно запропонованим Життям.
«Я — Хліб Життя. Ваші батьки їли манну в пустелі і померли. Це Хліб, що з неба сходить, щоб кожен, хто їсть його, не помер. Я — Хліб Живий, що з неба сходить. Хто споживатиме цей Хліб, той житиме повік. А Хліб, що Я дам, — це Тіло Моє, яке Я дам за життя світу» (Ін. 6:48–51).
Святий Ігнатій Антіохійський називав Євхаристію «ліками безсмертя».
Господи, подавай нам цього Хліба завжди, на зцілення душ і тіл наших. Амінь.