Мабуть, святитель Миколай є першим святим, про якого почули ми ще у дитинстві. В той час, багато хто з нас ще не сильно розумів, чим святий відрізняється від Бога. Швидше за все, це пояснювалося повною відсутністю в цьому віці здатності до узагальнення. Речі цього світу не одразу набувають для дитини здатності збиратися у види і роди. Але Миколай Чудотворець був тоді близьким, зрозумілим, рідненьким. «Микола-Угодник» – так здавна звали його в нашому народі. Сивий старець з древньої ікони. Чистий. Добрий. Надійний. Це не якийсь немічний казковий персонаж, зморщений, немов втомлене яблуко, що бурчить і скаржиться на життя.
Миколай – це такий старець, що годі й знайти! Дивиться сміливо, прямо. Відразу видно –людина сильна і мудра. Скільки доброти в цьому образі!
Але доброта зовсім не в’яла і млосна. Дивився святитель таким рішучим, бадьорим поглядом, що відразу видно – мужня людина, така, що не дасть когось образити. І саме це поєднання дивує в ньому найбільше: як це добра людина може бути одночасно сильною і мужньою?
Він строго дивиться з ікони – і навіть якщо ти бешкетник, то мимоволі виправишся. Пишуть його образи в Греції, Сербії, Болгарії, поминають у Італії, Німеччині, Франції і далекій Америці. Адже він помер за тисячу років до її відкриття. Ми молимося людині, яка не лише ні слова не знала українською, але навіть і не підозрювала, що через декілька століть далеко на півночі з’явиться несподівана держава, яка стане християнською при самому своєму народженні і саме його, провінційного грецького єпископа полюбить, як рідного батька і одноплемінника.
Щось у вигляді цієї людини було таке, що наші люди повірили йому відразу і безоглядно. І мабуть, серця наших предків підкорило не стільки житіє святого, скільки його іконний лик. Мудрий старець з відкритим обличчям – правдолюб, захисник правди, ревний її свідок. Широко розплющені добрі очі – віддзеркалення серця, в якому нікому не тісно, батьківська доброта – бадьора, надійна, міцна. З добротою поєднується спокійна сила і безстрашна рішучість, готовність боротися за правду, стояти за правду «навіть до крові».
За таким святим не страшно. Такий заступатиметься. Його проси сміливо і без зайвих слів. І завжди просили. І були почуті. Далекий і нез’ясовний грецький єпископ чує і розуміє українську, не гірше за англійську, румунську, грузинську. Чуйна доброта і любов до правди не дають йому піти у забуття.
В образі Миколая-Угодника – доброта і любов до правди злиті, єдині, як і має бути в житті кожного учня Христового. Так обеззброює цей святий лик дійсно цілісної і неймовірно живої людини. Навіть перебувати перед поглядом такого старця – випробування і докір.
У старовинних розписах і серед житійних клейм на іконах святителя ви обов’язково знайдете зображення, де святий Миколай рятує від страти безневинно засуджених. Рятуючи в’язнів, святитель хапається за меч. Але не так, як береться за меч воїн. Великий правдолюб хапається за саме лезо меча, зупиняючи ката, що вже замахнувся. Голими руками святитель схоплюється за вигострене лезо меча.
Боротися за правду – це ось так, як святий Миколай – хапатися голими руками за вістря меча, своєю шкірою, своєю кров’ю стати між мечем і жертвою. Він готовий був втратити руки, аби лише захистити безневинних.
От яку доброту проповідував святий Миколай, святий правдолюб. Якщо колись стануть писати ікону справжнього пастирства, не потрібно шукати нові образи, премудрі і незрозумілі. Цей образ вже знайдений. У наших предків він завжди був перед очима. Вони з ним звіряли своє життя. Старець-правдолюб, що хапається за лезо меча своїми руками, святитель, що зневажав біль і небезпеку, коли йшлося про правду – це Чудотворець Миколай, що догодив Богові своєю безстрашною добротою і благословенною любов’ю до правди.