Саме слово «паламар» у нашій вимові дещо викривлене. Грецький оригінал вимовляється як «парамонар» і перекладається «привратник», «приставник». Це переінакшене грецьке слово, що витіснило оригінал, стало в нашій Церкві широко вживатися для позначення служіння вівтарника.
Спочатку паламарство як явище виникло в Древній Церкві у зв’язку з Її непростим напівлегально-напівпідпільним становищем. Під час богослужіння християни могли бути заарештовані римською владою, чи гонимі юдеями або постраждати від язичницького населення. Християн було тоді в рази менше, ніж язичників, тому доводилося стежити за людьми, які приходять і причащаються. Ось чому контроль за дверима до церковної спільноти був не лише символічною, але реально важливою справою. З-поміж віруючих обиралися благочестиві чоловіки, здатні виконувати функцію охоронців, що могли би захистити від нападу і попередити вірних.
Згодом, особливо після Міланського едикту, підписаного святим рівноапостольним імператором Костянтином у 313 році, Церква була позбавлена гонінь і вже не так треба було охороняти вхід до зібрання. Паламарі починають виконувати інші функції, пов’язані з допомогою пресвітеру, особливо при служінні Літургії. Вони стежать за освітленням храму, запалюють світильники, подають кадило, гріють воду на «теплоту» для Таїнства Євхаристії, виходять зі свічками, роблять інші важливі дії. Також паламарі часто виконують обов’язки читця, особливо при читанні Апостола, псалмів, паремій. Стежать також вони і за порядком під час богослужіння. Виконують та інші функції. Наприклад, прибирають у вівтарі. Тому їх почали ще називати свічконосцями, вівтарниками.
Раніше над паламарями робили спеціальний Чин хіротесії. Цей чин передбачає молитву і покладання на рук архієреєм. Але без здійснення Таїнства Священства. Тому це дійство відбувалося не біля престолу, а на середині храму. Але зараз Чин хіротесії застосовується переважно для поставлення в читці та іподиякони. Щоб отримати право стати паламарем, зараз достатньо благословення настоятеля храму.
У вівтарі під час богослужіння паламар прислуговує у спеціальному одязі – стихарі. Він є аналогом священицького підризника. Виглядає як пряма довга сорочка майже до п’ят. Може бути будь-якого кольору, що використовується в богослужбових одязі. Ззаду на спині на стихарі вишивається хрест. Стихар – символ чистоти – моральної та тілесної, яку має мати людина, яка вступає у Святе Святих – вівтар, місце особливої присутності Бога.
Разом з тим паламар не є священнослужителем. Він – церковнослужитель. Між ними різниця полягає в тому, що перший посвячений у сан через Таїнство Хіротонії; другий ні. Він не має права здійснювати богослужіння самостійно, торкатися Престолу та Жертовника.
Але функцію паламаря також применшувати не можна. У книзі, яка є керівництвом для священників «Навчальні відомості», написано, що священник не має права звершувати Літургію, якщо у вівтарі немає особи чоловічої статі, яка б допомагала йому.
Значення розумного паламаря під час богослужіння дуже важко переоцінити. Відомий митрополит Антоній Сурозький назвав якось диякона хранителем священничої молитви. Це справді так. Диякон виголошує ектенії, подає кадило та виконує інші дії, щоб «розвантажити» священника. Адже священник має бути біля Престолу Божого, предстояти за народ перед Богом. І для цього йому потрібно повністю, максимально зосереджено заглибитись у молитву.
У парафіях, де немає дияконів, функцію хранителя священничої молитви виконує паламар. Він бере на себе матеріально-технічну частину: запалення лампад, розпалювання кадила, приготування просфор, води і вина, тощо. Все це для того, щоб душа священника змогла повністю віддатися молитві, творити її з Божою допомогою для спасіння ввірених йому людей.
Тому, паламар або ж прислужник, заглиблюючись у церковне життя, заглиблюючись у вівтарне служіння, несе рівноангельський послух, що допомагає звершувати найважливішу справу на Землі – Божественну Літургію – Таїнство, що освячує-обожнює нас і служить для нашого спасіння.