Преображення, як важливу подію в земному житті Спасителя, Церква ще в древності відзначала особливим богослужбовим шануванням, початок якого походить ще з апостольських часів. Проте щось певного щодо змісту перших молитов на це свято ми не можемо сказати. Очевидним є той факт, що поштовх до остаточного завершення богослужбового чину на честь цього свята був даний зведенням особливого храму на горі Фавор, де й відбулось саме Преображення Господнє, з ініціативи святої рівноапостольної Цариці Єлени. До сьогоднішнього дня Православна Церква користується богослужбовими молитвослів’ями і піснеспівами, які були складені таким відомими піснетворцями, як у V ст. Анатолій, патр. Константинопольський, а в VIII ст. святий Іоан Дамаскін та Косьма Маіюмський.
Богослужбовий устав Православної Церкви визначє на честь свята Преображення святкову всенічну відправу, Літургію і освячення плодів. Кожна із цих частин прикрашена своїми особливими святковими молитвами і піснеспівами. Найперше, в чині всенічної нашу увагу привертають стихири на “Господи взиваю”, що “зображають славу і велич преображеного Господа і в солодких звуках своїх зводять увагу вірних до висоти”.
Святкові стихири на Господи взиваю, гл. 4 ніби змальовують саму картину місця Преображення гору Фавор, при цьому містячи богословський зв’язок із не менш важливою подією хресних страждань на Голгофі. Перша стихира говорить: “Раніш Хреста твого, Господи, гора Фавор до неба подібною була і хмара, мов намет, розіпнулася, коли Ти преобразився і від Отця засвідчений був, слава Тобі”. Друга стихира звертає нашу увагу на сприйняття цієї благодатної події першими свідками учениками Христа Петром, Яковом та Іоаном. Щоб пояснивши їхній стан, передати і вірним частку благодатного піднесення і переживання, Церква каже: “Петро разом з Яковом та Іоаном, що мали бути з Тобою під час страждань твоїх, теж були з Тобою на горі, щоб, бачивши чудеса Твої, не захиталися, як побачать страждання Твої, яким поклонитися й нас сподоби, з великої ласки Твоєї”. Завершальна стихира свята, що виголошується на Слава: і нині, гл. 6 додає до центральної події на Фаворі, де здивовано попадали ниць учені Христові, що не меншим було здивування й ангельського світу, а тим більше світу земного: “Виявляючи наперед воскресіння Своє, Ти на Фавор зійшов, Христе Боже, взявши тоді трьох учеників Твоїх… коли ж Ти, Спасе, прославився, Фаворська гора світлом покрилася й ученики твої, Слово. попадали додолу, не маючи сили глянути на Лице Твоє, ангели з острахом і трепетом служили, небеса вжахнулися, земля затряслася, бачачи Господа слави”.
Після традиційного входу з кадилом, співу “Світе тихий”, виголошення прокимну, читаються святкові паремії, що взяті із книг Старого Завіту: 1-а паремія – (Вих. 24,12-18); 2-а – (Вих. 33, 11-23, 34, 1-8); 3-я – (3Цар. 19,3-16). Ці паремії святкової великої вечірні представляють нам три великі Богоявлення у Старому Завіті народу вибраному Ізраїлю, що відбулись на горі Сінай і Хорив тим великим пророкам, які сподобились бути свідками Фаворського Богоявлення, і бачити тепер лицем до лиця Того, Якого лише образи колись вони бачили, серед бур, громів, блискавок і тихого вітру.
На стихирах літії і стиховних Церква закликає своїх вірних духовно піднятись на гору Господню і припасти до таємниці слави Господа, Який Преобразився: “Прийдіть, зійдемо на гору Господню і в дім Бога нашого, і побачимо славу преображення Його, славу як Єдинородного від Отця, світлом приймемо світло, і будучи піднесені духом, Тройцю Єдиносущну оспівуймо повіки” . Одна з літійних стихир також говорить і про спасительне значення Фаворської події: “Ти, що світлом Твоїм увесь світ освітив, на високій горі прославився, Милосердний, показавши ученикам твоїм силу Твою, як Ти світ визволяєш від гріха. Тому й ми взиваємо до Тебе: Милосердний Господи, спаси душі наші”. Увагу привертає одна з стихир на стиховні, вказуючи на майбутню подію, що має статись після Преображення, на яку, власне саме Преображення вказує – Воскресіння Христа і в майбутньому воскресіння всіх вірних, доказом чого є явлення давно переставлених в інший світ – святих пророків Старого Завіту Мойсея, як того. Який зазнав смерті тілом, і пророка Іллі, який тілом був піднесений на вогняній колісниці до неба і не зазнав смерті: “Той, Хто колись з Мойсеєм на Синаї горі провіщав, кажучи: Я є вічний, – Цей сьогодні на горі Фаворській, маючи в собі природу людини, змінив образ перед учениками й показав первісну славу Лиця Свого. І свідками такої благодаті Він поставив Мойсея та Іллю, спілкування в радості сподобивши їх, що провіщають славне після Хреста Воскресіння” .
Особливої урочистості та святковості сповнена рання. І відразу один із сідальних після кафізм на гл. 4 говорить про апокаліптичний аспект Преображення Господнього, коли Христос прийде у всій повноті Своєї слави: “Показуючи зміну людської природи, що буде вдруге страшне й славне пришестя твоє, Ти на Фаворі преобразився, Владико, Ілля й Мойсей розмовляли з Тобою, і трьох учеників покликав Ти з Собою, які, бачачи славу твою, сяйву Твоєму здивувалися. Ти, Господи, показав їм тоді Твій світ, просвіти ж і наші душі”. Останнє звертання благання надає святковим стихирам змісту молитви, звертаючи нашу увагу на реальний аспект Богобачення і преображення нашої впалої природи світлом Божественної істини.
“Величаємо Тебе, Життєдавче Христе, і шануємо Пречистого Тіла Твого преславне Преображення” , – це святкове величання, яке традиційно як і всі подібні величання на Господські свята коротко передає зміст святкової події.
Сідальний на гл. 8, що виголошується після полієлею, містить свідчення Церкви про істинність у Христі двох природ, а найперше, наголошує на Божественній величі Христа як рівного Отцеві і Єдиносущного Отцю: “Коли зійшов Ти з учениками на гору й засяяв славою Отцевою, Ілля з Мойсеєм явилися перед Тобою, бо закон і пророки Тобі, як Богові, послуговують, і, про Синівство твоє по природі засвідчуючи, назвав Тебе Сином Отець, Котрого з Тобою й Духом ми прославляємо”. Очевидно, зміст цього сідального відображає догматичну боротьбу за вчення про рівність Сина і Отця, як істинного Бога від істинного Бога, що турбувала середовище Церкви в епоху палких христологічних суперечок. Безумовно, вказівка у цій стихирі, що закон і пророки засвідчують Божество Ісуса Христа у символічному явленні найважливіших пророків Старого Завіту Мойсея та Іллі, яскраво це підтверджує.
Святкове євангельське читання на ранній взяте із Євангелія від Луки – (Лк. 9,28-36), де оповідається про подію Преображення Ісуса Христа.
Стихира після Євангелія, що власне складає завершальний приспів до 50-ого псалма, відповідно до змісту останнього, містить в собі молитву прославлення Христа Господа: “Показавши тільки частину сяйва твого Божества, Спасе, тим, що вийшли з Тобою на гору, Ти навчив їх прагнути до Твоєї небесної слави. Тим-то, дивуючись, вони взивали: “Добре нам тут бути”. З ними ж і ми Тебе, що показав славу Свою, Спасе Христе, прославляємо повіки”.
Особливої уваги заслуговує святковий канон, творіння прпп. Іоана Дамаскіна та Косьми Маіюмського. Традиційно до змісту 1-ої пісні усіх канонів на Господські свята 1-а пісня даного канону теж згадує про чудесний перехід через Червоне море ізраїльського народу на чолі з Мойсеєм. Але на відміну від ірмосу тропарі, що слідують після традиційного приспіву канону “Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!”, повністю присвячені події свята. За змістом вони пов’язують подію Преображення Христа не тільки із фактом укріплення у вірі учнів у зв’язку скорих страждань, що мають настати. А й у зв’язку із поширенням Церкви Христової у світі і мученицькій кончині більшості апостолів: “Промовляючи слово життя друзям і навчаючи їх про Царство Боже, сказав Христос: У Мені Отця пізнайте, осяяні світлом неприступним, з радістю взиваючи: Заспіваймо Богові нашому, бо Він прославився… Силою різних мов ви будете озброєні, друзі-учні, будете дивні при багатстві їх і славою наповнитеся, бо являвся світліший від сонця, освітлюючи тих, що з радістю взивають: Співайте Богові нашому, бо Він прославився”. Наступні пісні канону ще більше розвивають цю ідею: 4-а пісня зокрема говорить про прообразне явлення Боже у терновому кущі і на Синаї Мойсею того, що відбулось на Фаворі; 5-а і 6-а пісні окремо звертає нашу увагу на Божественне світло, яке осіняє увесь світ, зберігаючи його благо буття; 7-а, 8-а і 9-а пісні канону оспівують благодатну дію Божественного світла найперше на учеників, що попадали лицями своїми від здивування додолу, а також і на всіх християн, що прийдуть до Христа Бога за посередництвом апостольської проповіді. Сідальний тропар, що виголошується після малої ектеніїї після 9-ої пісні, ніби завершує роздуми тропарів канону про свято прославляючи явлення на горі Фаворській Божественної Тройці: “Світе незмінний, Слово! Сьогодні ми бачили на Фаворі у виявленнім світлі Твоїм світ Отця нерожденного й Духа, що світлом освітлює створіння все”.
Тепер коротко оглянемо богословський зміст стихир хвалітніх, гл. 4. Одна з них звертає нашу увагу на зв’язок події Преображення із хресними стражданнями Ісуса Христа, а тому наголошує на тому, що вибір саме цих апостолів Вчителем був особливий, бо вони мали утвердити у вірі інших учеників Христа, коли Ісуса видадуть наче розбійника на розп’яття: “Раніше чесного Хреста й страждань, взявши, кого вважав потрібним, із учеників Своїх, Ти зійшов на гору Фавор, Владико, зволивши показати їм славу Свою, Господи, слава Тобі”. Наступна стихира, як і більшість попередніх святкових молитов, наголошує на явленні під час Преображення світла, яке доводить Божественну славу Ісуса Христа як істинного Сина Божого: “Як побачили ученики, що Ти засяяв славою ясніше від сонця, попадали додолу, дивуючись силі Твоїй і взиваючи: Ти світло предвічне, Христе, і сяйво Отче, незмінний Ти, хоч і прийняв з волі Своєї образ тілесний”.
Безумовно центральною частиною святкового богослужіння являється Божественна Літургія, де звершується Святе Таїнство Євхаристії. А тому богослужбовий чин останньої також відзначений винятковою торжественністю і святковістю. Як і Літургія в інші Господські свята Літургія на Преображення містить особливі святкові антифони, що підібрані як окремі цитати з книги Псалмів, оспівуючи святкову подію. На Літургії в антифонах ми чуємо пророчі слова древніх провидців, які закликають всю вселенну до прославлення Господа Месії, Який зодягнувся світлом наче ризою: “Викликніть Господеві вся земля, співайте імені Його, воздайте славу хвалі Його.” Вхідний стих: “Господи, пошли світло Твоє та істину Твою, й вони мене наставлять і виведуть на гору святу Твою”, що теж взятий як пророцтво Давида з Псалтиря, одночасно є і пророцтвом і молитвою, в якій благається піднести вірних на духовну гору, Фавор, висоту споглядання Божественного світла. Також Божественна Літургія містить святкові читання про згадувану подію – 2Петр. 1,10-19; Мф. 17,1-9. Взагалі, на цьому святковому богослужінні, на ранній і літургії, вірні двічі чують свідчення євангелистів – Матфея і Луки, – про цю подію, тим самим переповнюються істинного свідоцтва про неї. З трепетною радістю, подібно Петру на Фаворі, виголошує Церква в кінці Літургії причасний стих: “Господи, у світлі Лиця Твого підемо й Імені Твоєму радітимемо повіки”. Чітко зрозуміло, що цей завершальний святковий піснеспів сповнений апокаліптичного змісту, переповідаючи, що вірні успадкують Царство, приготоване їм від заснування світу, самі засяють як сонце, відображаючи незмінне світло істинного Незаходимого Сонця – Христа Бога.
Завершальною урочистою священнодією на свято Преображення Господнього, являється освячення початків від плодів земних: винограду, яблук та інших фруктів. “Звичай освячувати все Словом Божим і молитвою є, насправді, найдревніший звичай християн, що перейшов до нас від Старозавітної Церкви, а свято Преображення Господнього обраний для благословення плодів тому, що до цього часу вони більшою частиною дозрівають. Церква, благословляючи принесені плоди, від матеріальних плодів возносить наші думки до духовних речей і молить Бога, щоб Він зробив нас причасниками Свого істинного винограду і прикрасив життя наше Своїм вічним і невід’ємним даром”. Приносячи плоди полів та виноградників в дар Господу, ми не повинні забувати, що ми всі повинні бути плодосними деревами у винограднику Господньому, який є Церква Христова. “Плоди, коли ще ростуть весною, бувають дрібними, зеленими і некрасивими; згодом, під дією сонячного світла, теплоти і вологи стають дозрілими, приймають красу і повноту, цілком преображаються. Так земне життя для людини те саме, що і час дозрівання для плодів, сама по собі людина гріховна і тому не благообразна; але, якщо вона користується світлом Слова Божого, зігрівається теплотою богонатхненних священнодій, окроплюється і освячується Святими Таїнствами, – вона духовно дозріває, і наче зріла пшениця під час жнив, приймається в житницю небесну, у вишні обителі Отця Небесного”.
Таким чином, Церква Христова приносить найкращі слова і найвеличніші піснеспіви на честь цього свята, щоб прославити Христа і явлення на Фаворі Божественої Тройці, щоб засвідчити вірним, що це явлення світла і слави Божої є джерелом спасіння для всіх.