Народився схиігумен Амфілохій у селі Мала Іловиця у Волинській губернії (нині Шумський район Тернопільської області) 27 листопада 1894 року у багатодітній родині благочестивого селянина Варнави Головатюка і був названий у Святому Хрещенні Яковом.
1912 року був призваний до армії та брав участь у Першій Світовій війні, був призначений на фельдшерську службу, проте у кінці війни потрапив до австрійського полону. У 1919 році повернувся додому та допомагав батькам у селянській праці.
У Почаївську Лавру майбутній угодник Божий прийшов у 1925 році і, гідно пройшовши усі послухи, 8 липня 1932 року був пострижений у чернецтво з ім’ям Йосиф.
Дуже швидко по всій Волині пронеслася слава про отця Йосифа як про суворого подвижника і майстерного костоправа і лікаря. До стародавніх стін Лаври потягнулися селянські вози з хворими не тільки з Волині, але й із Буковини, Бессарабії та Галичини. Щоб отцю Йосифу зручно було приймати стражденних, монастирське начальство перевело його з Лаври у будиночок на монастирському цвинтарі.
Отець Йосиф сприйняв це як велику милість Божу, яка дозволила йому вести в самоті життя виконання таємних духовних подвигів. З перших днів свого життя у монастирі він став строгим постником.
Незабаром отець Йосиф почав молитися про зцілення важких та невиліковних хвороб тих, хто до нього приходив, і Бог посилав зцілення. Сам подвижник всіляко стримував поширювану славу про свої чудеса: “Бог за вашу старанність до Почаївських святинь і за ваші слізні молитви послав вам зцілення, а я, грішна людина, навіть не дерзаю молитися ні про що інше, як тільки про прощення моїх гріхів”.
За молитвами отця Йосифа зцілялися багаторічні невиліковні каліки, глухі та сліпі. Багато хто після бесіди з батюшкою отримували втіху в скорбі і вирішення складних життєвих проблем. Але особливо багато людей стікалися до нього для зцілення від душевних недуг і позбавлення від злих духів.
Під час Великої Вітчизняної війни отець Йосиф безбоязно проповідував про швидке визволення від фашистських загарбників і водночас таємно лікував вояків УПА.
Наприкінці війни в Почаїв на монаше кладовище прибув каральний загін, щоб розстріляти отця Йосифа. Але селяни, довідавшись про це дали знати в Лавру і братія, ризикуючи життям, врятували його. Після цього отця Йосифа перевели до Лаври.
Наприкінці 50-х –на початку 60-х років XX ст. відбулися нові гоніння на церкву. Репресії не зламали стійкості подвижника, які переносив все мужньо, спокійно, з надією на Божу милість!
В 1962 році влада запроторила отця Іосифа в психлікарню (більше як 100 кілометрів від Почаєва), там його обстригли, забрали хрест, одяг. В палаті було 40 хворих, повністю роздягнених. Йому вводили ліки, від яких розпухало усе тіло. Згодом черещ численні листи людей і клопотання, дозволили отцю Йосифу покинути стіни лікарні. Він почав жити у свого племінника в рідній Іловиці. Дізнавшись, де знаходиться старець, до нього почати приїжджати хворі.
Та й звідси, вороги Церкви, вивезли отця Йосифа в глухі місця, і, жорстоко побивши, кинули його в грудневі холоди в воду. Вранці старця дивом знайшли ледь живого. Надії на те, що він доживе до ранку, майже не було і його вночі постригли в схиму з ім’ям Амфілохій. Але Богу було завгодно зцілити його.
Залишатись у Лаврі було небезпечно, тому рідні забрали отця в Іловицю. Під осінь 1965 року він оселився в племінниці Ганни — дочки покійного брата Пантелеймона, яка жила в селі в новому невеликому будинку. У дворі Ганни отець Йосиф влаштував високу голуб’ятню, під нею — маленьку каплицю, перед якою служив молебні, освячував воду. За каплицею поставили довгий обідній стіл для прочан, побудували молитовню. З північної сторони двору побудували довгий корпус, влаштували трапезну, кухню, приймальню для хворих, спальню, домашню церкву — довгу залу із двома бічними кімнатами: в одній зберігалися церковні одежі, в іншій — отець Йосиф молився, відпочивав.
У себе на подвір’ї отець щодня служив водосвятні молебні, зцілював людей (ночами щільно завішував вікна чорними фіранками: вночі в повній схимі, із запаленим ладаном у руках ходив по своїй довгій келії перед іконами, творив молитву, котру боючись, не терпіли біси в сплячих у молитовні біснуватих людях).
Помер подвижник 1 січня 1971 року. Незадовго до смерті, старець говорив, щоб усі приходили на його могилу зі своїми потребами і хворобами, обіцяв і по смерті не залишати нужденних його молитовної допомоги. Вже після відспівування старця біля труни праведника зцілилася віруюча жінка . Протягом трьох десятиліть відбувалися чудеса зцілень біля могили старця.
У 2002 році схиігумена Амфілохія було причислено до лику святих.
Його ж молитвами, Господи, помилуй нас!