Мовчки страждати – ось , що було на землі Її постійною долею. Це було нескінченне заглиблення серця в неминаючу муку.
Неможливо висловити словами ту велику любов, якою полум’яніють до Приснодіви серця щиро віруючих людей. Всесвята Богородиця знайшла велику благодать від Господа і стала старанною заступницею роду християнського. Святитель Димитрій Туптало пише про Неї: «Сильна Вона на землі, бо стерла главу невидимого змія і зневажила пекельну силу. Нею здобуваються перемоги, через Неї падають вороги. Сильна Вона і на Небі, бо Бога всесильного і могутнього молитвами умилостивлює до нас».
Святитель представляє Пречисту Діву як «Ниву Неорану», а Її заслуги – «як добірне колосся», призначене для «Небесної Житниці». Ця дивовижна сила Пресвятої Діви є результат найчистішої і досконалої відданості Марії Богу волею, думками, душею, всім єством, всякою здатністю, всякою дією, усякою надією і очікуванням. Прославляючи висоту її смиренності, ми повинні згадати якими великими печалями сповнений був земний шлях Богородиці і невимовну скорботу її життя – мовчазне страждання.
Вона мовчала, коли сліди Її таємничого плодоносіння стали помітні і починалася велика скорбота через підозри старця Йосифа, коли його Обручниця раптом готувалася стати Матір’ю.
Вона мовчала, коли в холодну ніч не можна було знайти притулок Новонародженому Синові в теплому будинку і коли тварини зігрівали своїм диханням Царя всесвіту.
Вона мовчала, коли шукали душі Її Немовляти, і в пекучому страху за Нього Вона зі старцем Йосифом втікала до Єгипту.
Вона мовчала, коли Син Її ріс в бідному домі, і, можливо, старанної праці старого тесляра і Її невпинно працюючих рук не було достатньо, щоби Ісусу було всього вдосталь.
Вона мовчала, коли Він залишив Її, пішов на велику справу Своєї проповіді.
Мовчала, коли одного разу прийшла відвідати Його і почула: «Хто буде виконувати волю Отця Мого Небесного, той Мені брат, і сестра, і мати ».
Вона мовчала, коли Він, Її улюблений Ісус, всю святиню, все Божество Якого Вона одна лише з усіх людей осягала повною мірою, стояв обпльований, побитий, з терновим вінцем, з кров’ю на чолі, яке було чолом ЇЇ дитини, яке Він у пориві дитячої любові в минулі роки притискав до Її грудей.
Вона мовчала, коли Він падав, несучи вулицями Єрусалиму Свій хрест.
Мовчала, коли в Її вухах лунали звуки фатального молота, який пробивав цвяхами Тіло Її Божественного Сина.
Мовчала, коли, висячи на Хресті, Він переживав муку, в якій зібралися муки всіх людей усіх часів і народів і Її серце прошив меч болю.
Мовчала, коли після заходу сонця пречисте Тіло Її Сина знімали з Хреста і вкладали до гробу.
Саме мовчання у цілковитій довірі Богу – щит Богоматері.
Тому впадімо на коліна перед величчю Богородиці і молитовно благаймо «Просвіти, Пречиста, душі наші, затьмарені гріхами. Ти, що перетерпіла страждання, вічного полум’я і мороку позбав нас Твоїм заступництвом». Амінь.