“На престолі на небі, на жереб’яті на землі Тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв Ти; вони кликали до Тебе: Благословенний Ти, що йдеш Адама визволяти”. Ці слова кондака свята Входу Господнього в Єрусалим помітно підкреслюють подвійне єство Ісуса Христа – Боже і людське. Подвійність єства Христового була однією з тем також попереднього дня – Лазаревої суботи, та буде пронизувати цілу Страсну седмицю.
Як Бог, Христос ніколи не переставав перебувати на престолі на небі, чути і приймати ангелів хваління. Як людина, Він не перебував на престолі ніколи, а урочисто в’їжджаючи в стольне святе місто, не використав для цього коня чи колісницю, як зробив би будь-який світський правитель, але осля. Як людина, Він не завжди чув хваління та оспівування, а в скорому часі після в’їзду в Єрусалим чув, навпаки, зовсім зворотне до хвали. Але Христос, досконалий Бог і досконала Людина, добре знав, ким є, і яку гідність носить у собі, і що жодне хваління не може додати нічого до Його величі, ані жодне ганьблення не може нічого від неї відняти. Господь добре знав, що ті, які Його хвалять та оспівують, не Йому, а собі додають похвалу, а ті, які Його ганьблять, не від Нього, а від себе її віднімають.
Ісус – досконало свобідний Бог і чоловік. Будучи вічно царюючим на небі, Він у повній свободі міг бути суспільним «простаком» на землі. Володіючи всією землею і тим, що наповняє її (пор. Пс. 24 (23), 1), Він у повній свободі міг вибрати осля для носіння себе та дітей для хваління. Будучи благословенним на віки, Він у повній свободі міг терпіти зневаги та лихослів’я своїх творінь. Йдучи Адама визволяти, Він у повній свободі міг бути битим по лиці Адамом.
Христос справді подвійний єством, і ніхто з нас досвідом цього осягнути не може. Однак наслідувати Христову свободу, Божественну і людську, ми можемо та покликані у нашому житті.