“Всіх радість, Христос, істина, світло, життя і світу воскресіння, з’явився тим, що на землі, своєю добротою і став образом воскресіння, всім даруючи божественне відпущення”, – співаємо у кондаку Лазаревої суботи. Традиційно для літургійних текстів цей піснеспів начебто випереджує історичні події. Викликаючи Лазаря з гробу, Христос сам на той час ще не постраждав, ще не помер і не воскрес, тож начебто не міг вже тоді бути світу воскресінням і образом воскресіння. До Христового розп’яття залишалося ще шість днів, а до воскресіння – вісім. Однак вже тоді Ісус був світу воскресінням і образом воскресіння, хоча б тому, що Його Божественна особа завжди вміщала у себе ввесь час: минулий, теперішній і майбутній. Водночас саме Його слово, яким Він викликав з гробу чотириденного мерця, було таким могучим у силі, що можна було воскресити ним цілий світ. А втім Господь не благозволив стати воскресінням світу через своє слово, натомість Він став воскресіням світу і образом воскресіння через страждання і смерть свого тіла.
Чому Той, Хто визволив з аду Лазаря своїм могучим викликом, не побажав разом з ним викликати з гробів Адама та Єву, Авраама, Ісаака та Якова, царя Давида та пророків, щоб за шість днів не доводилося Йому вмирати, сходити до аду і в той спосіб викликати старозавітних праведників до життя? Адже Той, Хто викликав мерця, тліючого чотири дні, міг викликати і мерців зітлілих віддавна, позаяк набагато більша пропасть між життям і тлінням, ніж між чотириденним тлінням та багатовіковим тлінням. Якщо Господь міг подолати прірву-пропасть між життям Лазаря та його тлінням, то міг подолати і будь-які «часові рамки» тління. Але ні, Господь викликав з гробу у цей день лише Лазаря, залишивши в аді Адама та всіх, хто після нього. А для того, щоб викликати з гробів багатолітніх зітлілих, вибрав постраждати за шість днів та, померши, воскреснути. Чому? Чому Христові було не принести світові воскресіння у спосіб, подібний до того, як Він воскресив праведного Лазаря? Чому конче потрібно було Йому самому вмирати? Тому що так було краще для нашого спасіння. Тому що так Господь з’явився тим, що на землі, своєю добротою і став образом воскресіння, всім даруючи божественне відпущення. Щоб стати образом воскресіння, потрібно перед тим стати образом смерті. Щоб з’явитися добротою, можна використати слово, але наскільки могутнішим і промовистішим є страждання та вмирання!
Кондак називає Христа всіх радістю, істиною, світлом, життям і світу воскресінням, і Він таким є. Могутність Христова настільки велика, що Він може одним лише словом принести всім радість, істину, світло, життя і воскресіння. Але не приносить нам їх через слово, а через страшне вмирання на хресті. Тому що лише так радість, істина, світло, життя і воскресіння сяють нам у правдивій повноті.