“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Неділя про Митаря і Фарисея

“Фарисей, гординею переможений, митар же покаянням похилений, приступили до Тебе, єдиного Владики. Той, вихваляючись, втратив своє благо, а цей, нічим не хвалившись, дарів сподобився. У таких зітханнях утверди й мене, Христе Боже, як Чоловіколюбець”, – молимось на Вечірній перед неділею про Митаря і Фарисея.

На початку цього піснеспіву зображено гординю та покаяння як дві великі сили, які здатні бути начебто понад людиною, адже сказано, що фарисей був переможений гординею, а митар – похилений покаянням. Як гординя, так і покаяння можуть, отже, перемагати або схиляти людину, однак якщо результатом перемоги гордині над людиною є втрата блага для останньої, то результатом перемоги покаяння є набування блага. Насправді ані гординя, ані покаяння не є силами, які є понад людиною, адже людина сама вирішує, кому надати право перемогти чи схилити її: гордині чи покаянню. Тобто людина сама вирішує, хто її перемагатиме і схилятиме до тих чи інших вчинків. Якщо людина вибирає постійно виправдовувати себе, ніколи не визнавати власної вини, заперечувати оскарження і критику інших, то буде чи вже є переможена гординею. Якщо ж, навпаки, вибирає бути високої думки щодо інших, а не щодо себе, визнавати власні помилки та гріхи, слухати розумні настанови інших, то буде чи вже є переможена покаянням. Господь противиться переможеності гординею і хвалить переможеність покаянням. В одній зі стихир Вечірні так про це сказано: “Господи, Ти осудив фарисея, що виправдував себе добрими ділами, а виправдав смиренного митаря, що зітханнями благав очищення, бо ти не зважаєш на високодумні помисли і не погорджуєш скрушеними серцями”.

Господь Ісус є для нас якнайкращим прикладом смирення. Він не потребував покаяння, так як не мав гріха, але будучи Богом, смирив себе заради нас (пор. Филип. 2, 6-8). Його смиренням було вже саме народження від Діви, адже прийняття людської природи саме по собі є для Бога великим упокоренням, так як людська природа – Його творіння. Творець прийняв природу творіння, Вічний став часовим, Безсмертний смертним – це велике смирення. Страшні приниження, страсті та смерть ще більше поглибили надзвичайне смирення Сина Божого. Тож якщо Господь схилив себе смиренням, то хоче цього і від нас, Його учнів: хоче, щоб ми були переможені смиренням та схилені покаянням.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *