“Священних і Боговісних проповідників, найвищих учителів, Господи, прийняв Ти в насолоду дібр Твоїх, труди бо їх і смерть прийняв Ти вище всяких плодів, єдиний, що прославляєш святих Твоїх”, – співаємо у кондаку свята на честь трьох святителів. Цей кондак цілковито наслідує кондак апостолам, а отже, в такий спосіб підкреслюється подібність між трьома святителями та апостолами. І справді, одні і другі були проповідниками та найвищими у своєму служінні, одні і другі були прийняті Богом у райські оселі, одні і другі як найвищий плід свого життя принесли Богові свої труди, болісті і смерть у вірі.
Попри те, що апостоли проповідували у I ст. серед язичників, а три святителі – у IV ст. серед християн, все ж між ними багато спільного. Бо якщо язичники потребували проповіді, бо не знали Христа, то християни три століття по тому потребували проповіді, бо неправильно знали Христа (в цей час на християнському Сході була поширена єресь аріанства, згідно з якою Христос не був Богом, а лиш найкращим творінням Отця, та й інші єресі).
Апостолів убивали за їхню проповідь, святителів гонили. Одні і другі засвідчили істинність своєї віри та проповіді стражданнями та трудами.
Святий Василій став Великим, незважаючи на своє мале здоров’я, святий Григорій став Богословом, незважаючи на свій страх бути священником, святий Іоан став Золотоустим, незважаючи на вигнання на маргінеси імперії. Кожен зі святителів, як і кожен з апостолів, приніс Богові труди, болісті і смерть як найвищі плоди життя. Саме в трудах, болістях і смерті зроджувалася великість, богослов’я та золотоустість трьох учителів далекого IV ст.