Новий рік для людини, яка з дитинства звикла думати, – свято і радості, і смутку. Ті з нас, хто чуйний до мистецтва, погодяться, що в справжньому витворі мистецтва захоплює саме це – якась суміш трагічного і комічного, сміху і сліз.
У новорічне свято ми радіємо, але в глибині серця свого ми ще й сумуємо. Життя приносить нам не лише придбання, але й втрати. Особливо це відчувається в часі війни. Час занадто швидко летить, вже дуже він нестримно летить.
Зовсім нещодавно людство з урочистістю і захватом відзначало свято Різдва Христового, і ось – нестримно і непомітно воно вже промайнуло, а разом з тим, за цей короткий час, багато хороших і цікавих особистостей, друзів, близьких люди втратили.
І в той же час, Новий рік – свято надії. Десь у своїй останній глибині ми знаємо, відчуваємо, віримо, що все, врешті-решт, буде добре. Така дитяча надія понад всяку надію. Адже ми – діти Божі. А тому так несподівано і обнадійливо звучать слова Євангелія: “Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Мф. 19:14).
Адже це про нас з вами. Ми – діти Божі, і що б з нами не сталося, Господь не відступить від нас ні на крок. Він так глибоко і надійно ввійшов до цього світу у Своєму Втіленні, весь світ, усі біографії і трагедії зрослися з Ним! Увесь біль світу і вся радість його – це біль і радість Бога.
Подумаймо і молімося про тих, кому сьогодні зовсім не весело. Хто в окупації, під обстрілами, вибирається з-під завалів, хто залишився без дому, хто в полоні… Молімося про бідних кинутих дітей, яких ніхто не привітає і не обійме в Новий рік, про тих, хто сьогодні, як і в інші дні просто виє від відчаю.
Боже! Скільки болю, сліз і страждань у цьому нещасному світі! І що ж нам у Тебе просити, Господи? Адже Ти і так стоїш поряд з усіма знедоленими, хворими і самотніми.
Але ми проситимемо Тебе розм’якшити людські серця, скам’янілі, перелякані, скуті, роз’їдені недовірою і підозрілістю. Ми просимо Тебе, Господи, охоронити кожного українського захисника і дарувати нам мир!
Адже ми – добрі, насправді це правда, це так, ми – хороші люди.
Ми – добрі, але життя, наше складне життя і легкодухість сковують наші серця, і часом ми не ділилися добротою і теплом, ми розучилися довіряти, інколи у нас оселяється зневіра і ми перестаємо бути чуйними…
Господи, виправи наші серця!
Не лише весь біль світу Господь вбирає в Себе, не лише страждання відгукуються в Ньому, але і наші маленькі радощі. Ми – Його діти. У нас мало що виходить, і ми часто не виправдовуємо Його надій, але і таких Він кличе, чекає і приймає. Наші радощі радіють у Ньому.
Кожна наша розрада, кожна наша лагідна посмішка, кожна наша добра справа радують Бога, стають Його посмішкою і радістю.
Тож з благою надією і непорушною вірою в нескінченну Божу милість до нас, грішних, увійдімо в Новий рік!
Хай для українського народу він буде роком перемоги!