«Діва днесь предстоїть у церкві з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками радіють, бо ради нас молить Богородиця Предвічного Бога» (кондак свята).
Понад два тисячоліття відділяють нас від того дня, коли народилася Пресвята Діва. Сьогодні важко повірити, що Вона проживала земне життя, сповнене таких саме, як і в нас, людських турбот, радощів і страждань. Ми звикли сприймати Її Царицею Небесною, а Вона мала земні риси вдачі: покору, доброту, співпереживання.
Святий Амвросій так змалював Її: «Вона була не багатослівна… Правилом Її було — нікого не ображати, всім бажати доброго, поважати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, тверезо мислити… В Неї не було нічого суворого в очах, нічого непродуманого у словах, нічого непорядного у діях: рухи скромні, хода тиха, голос рівний; так що тілесний вигляд Її був вираженням душі, присутністю чистоти та досконалості». Святий Ігнатій Богоносець ніби доповнює: «У Ній поєднувалося єство ангельське з людським».
За всіма суспільними уявленнями, кар’єри Вона не зробила, жодного значного успіху не досягла. В Неї не було ані палаців, ані маєтку, ані шляхетського титулу. Лише одна Її фраза визначила подальшу Її долю та й долю всього людства: «Ось я раба Господня: хай буде мені по твоєму слову!». (Лк. 1, 38).
Святі отці кажуть, що 6 тисяч років очікування на пришестя Христа були очікуванням на появу святої дівчини, котра була би гідна такої честі, як народження з неї Сина Божого. І ось така Діва з’явилася. Богородиця досягла вершини досконалості у зовсім юному віці. За це Її шанують більше за всіх святих, більше за всіх ангелів.
Сучасна Церква більше знає про життя Богородиці по Її смерті, аніж до неї. В Євангелії та Переданні можна знайти дуже мало фактичних відомостей про події життя Діви Марії. А календар переповнений згадками чудес Богородиці, чудотворних ікон, явлень Її багатьом святим. Ось дійсна перемога над смертю. Життя Діви Марії у Царстві Небесному виявилося яскравішим і багатшим за Її земне життя такою мірою, що навіть ми в цьому земному світі бачимо це. Самих лише чудотворних ікон Богоматері в усьому світі — вже декілька тисяч. Насправді ці ікони — та невелика частина усіх чудес Діви Марії, котру залишила нам людська пам’ять. Людських сил забракне, щоби розказати усі чудеса, здійснені Нею у всесвіті.
На Її долю випали найстрашніші та найдивовижніші події. Своїми очима Вона бачила, як розпинають Її єдиного Сина. Але Вона ж першою дізнається про Його воскресіння.
Усі свята на честь Божої Матері стосуються Її земного життя. Це Зачаття праведною Анною, Різдво, Введення в храм, Благовіщення і далі до Успіння. Свято Покрови відкриває перед нами завісу посмертної слави Богородиці, пояснює нам суть Її небесного жительства. Виявляється, що Пресвята Богородиця турбується перед Своїм Сином за весь світ, і особливо, за християнський рід.
Це сталося в Константинополі тисячу років тому за царювання імператора Льва VI Філософа. Місто було в облозі війська загарбників. Уночі мешканці, зібравшись у храмі, де з V століття знаходилася велична святиня — мафорій (головний плат) Божої Матері, служили Всенощну й молили Господа про врятування від ворога. Під час загальної молитви сталося чудо. Двоє з молитвеників: святий Андрій, ради Христа юродивий та його учень Єпіфаній — побачили, як над царськими вратами на повітрі з’явилася постать Богородиці, осяяна небесним світлом і оточена Ангелами і сонмом святих. Святий Хреститель Господній Іоан і святий апостол Іоан Богослов супроводжували Царицю Небесну.
Схиливши коліна, Пресвята Діва почала зі слізьми молитися за християн і довгий час перебувала в молитві, потім, підійшовши до Престолу, продовжувала Свою молитву, закінчивши яку, Вона зняла зі Своєї голови покров і простягнула його над людьми, захищаючи їх від ворогів видимих і невидимих. Пресвята Владичиця сяяла небесною славою, а покров у Їїруках блищав «краще сонячних променів».
Святий Андрій з трепетом споглядав чудове явлення і запитав свого учня блаженного Єпіфанія, що стояв поряд з ним: «Чи бачиш, брате, Царицю й Владичицю всіх, Яка молиться за весь світ?». «Бачу, святий отче, і жахаюся», — відповідав йому Єпіфаній. Видіння прославлене було спершу в храмі, потім в усьому Константинополі. Мешканці міста, почувши про це втішне знамення, сповнилися радості й уповання, що Бог молитвами Заступниці Небесної врятує їх від бід, принесених навалою ворогів. Дійсно, невдовзі після видіння було переможено загарбників.
Пам’ять про це чудо вшановується щороку 1 жовтня.
Християни Київської Русі, які знаходяться під особливим покровительством Небесної Заступниці, змогли в усій повноті усвідомити й оцінити справжнє значення чудесної появи, яка відбулася у Константинополі, тож з 1165 року свято Покрови стало загальним святкуванням на нашій землі.
Про що просить Свого Сина Богородиця? Вона просить, щоби Господь прийняв кожну людину, яка кличе Її на допомогу. Той блаженний Андрій, котрий бачив Покров Богородиці над молитвениками у Влахернах, сподобився одного разу ще одного чуда. Подібно до апостола Павла, він був піднятий до неба. Чув райські глаголи, бачив сонми мучеників, лики патріархів, апостолів, пророків. Лише Божої Матері в раю він не бачив. У відповідь на його збентеження ангел, що супроводив його, сказав, що Матір Христа у раю буває рідко. Частіше Вона там, де плачуть, хворіють, помирають, тобто на грішній землі, де Її люблять і де чекають від Неї допомоги.
Свято Покрови відкриває нам таємницю небесного життя, таємницю того, чому ми ще живі, чому Господь все ще терпить нас i не поспішає карати. Виявляється, Матір Божа піднімає над нами Свій молитовний омофор і молиться Сину за кожну християнську душу.
«Сьогодні благовірні люди, світло святкуємо, оcяяні твоїм, Богомати, пришестям, і, споглядаючи на твій пречистий образ, смиренно співаємо: Покрий нас чесним твоїм покровом і визволи нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші» (тропар свята).