Останнім дванадесятим святом, яке завершує Тріодь Квітну (богослужбовий період, пов’язаний з Пасхою), є День Святої Трійці, який ще дуже точно названий Днем народження Церкви, оскільки цього дня на апостолів зійшов Святий Дух.
Бог утверджує не тільки Церкву земну, яка воює з дияволом, бісами та гріхами, але й Церкву небесну – Церкву-Переможницю. Господь і Спаситель наш Ісус Христос Своїм спокутним подвигом з’єднує Церкву небесну та Церкву земну у єдине ціле. Ця гармонія соборності та вічного нерозривного союзу завершується Утішителем – Святим Духом – у день П’ятидесятниці.
Церква – це не громадська організація, яку можна закрити, видозмінити, трансформувати на догоду моді чи політичним інтересам. Церква – це єдиний живий організм, який створюється тут, на Землі, ми – живі та небожителі, Ангели, святі подвижники Божі і всі померлі православні християни. Цей організм прикований до Престолу Бога Отця, має Своїм Главою Бога Сина та скріплюється благодаттю Святого Духа. І ми повинні повністю усвідомлювати це. Як Бог говорив святому пророку Мойсею про те, щоб той зняв взуття, бо земля, на якій він стоїть, свята. Ходячи у православні храми та звершуючи богослужіння, ми втручаємося у певну абсолютно незвідану та таємничу область, де наші душі та тіла, немов цілющою водою, омиває-окутує благодать Святого Духа, зцілюючи наші нанесені гріхом та життям рани.
Церква – це область та царство Бога. І це завжди треба дуже чітко розуміти, приходячи до храму з благоговінням та любов’ю. Саме тому, що Церква земна та Церква небесна – єдине ціле, святкує кінцеве свято Тріоді Цвітної – День Святої Трійці, що має навколо себе цілий рід свят, які з ним пов’язані.
Це і Неділя отців Першого Вселенського Собору, і Неділя Всіх святих, і Неділя Всіх святих, що на землі Українській просіяли, і Троїцька батьківська субота. Усіма цими святами ми шануємо жителів Церкви небесної, а саме у день Троїцької поминальної суботи молитовно клопочемо перед Богом за своїх померлих родичів та всіх спочилих православних християн. Адже вечірнє богослужіння в п’ятницю напередодні суботньої заупокійної Літургії отримало назву “парастас”, тобто з грецької – “клопотання”. Вони – померлі – не можуть змінити свою загробну участь, але ми з Божою допомогою можемо для них її покращити, якщо будемо клопотати за них перед Всевишнім та стояти на молитовній сердечній молитві.
Зазвичай у Троїцьку батьківську суботу богослужіння проходить таким чином. Напередодні, ввечері у п’ятницю, служиться “парастас”: вечірня з утренею, поєднана з дев’ятим та першим часом. На утрені священнослужитель на середині храму читає заупокійну 17-ту кафізму Псалтиря поєднану з єктеніями за померлих. Також заупокійна єктенія звершується і після шостої пісні канону. У цих молитвослів’ях читаються записки з іменами наших померлих рідних і підноситься молитва за всіх від нині і до віку спочилих православних християн. У саму суботу служиться Літургія, у яку вставляється також заупокійна сугуба єктенія. А після Божественної Літургії служиться панахида (слово означає у переклад з грецької “всенічна”; раніше у древності перші християни молилися вночі через небезпеку бути страченими римською владою).
Варто зауважити що ні на Святу Трійцю, ні в інший день самогубці та нехрещенні не поминаються у храмі під час загальної молитви. Тому за таких людей варто подавати милостиню і молитися вдома.
Особливо хочеться підкреслити: бажано дітей також водити на заупокійні служби, щоб вони звикали молитися не тільки за себе, але і за померлих, щоб у майбутньому було кому молитися і за нас, грішних. Адже саме на їх плечі ляже обов’язок бути нашими молитвениками перед Богом та тими, хто відмолюватиме наші гріхи.
Нехай же нас ніколи не покидає впевненість у тому, що наші померлі не пішли у небуття. Смерть – це тоненька стіна. Їй судиться бути зруйнованою, і ми ввійдемо у золотий небесний град – новий Єрусалим.