Один священник якось сказав: «Якщо Церкву порівняти з університетом, то Великий піст – це час сесії. А сесія – пора тривог, неймовірної напруги і занепокоєння, які не минають і найкращих учнів». Щоб скласти сесію треба зібратися, викластися, показати результат.
Для уважних розсудливих християн у Великій піст не буває потрясіння. Дотримуються посту, але без тяготи і стресу! Якщо в період навчального часу студент рівномірно і без надриву працював, то і сесія йому здасться чимось рядовим і природним.
Хтось із римських імператорів наполягав на тому, що до тридцяти років кожна доросла людина просто зобов’язана “познайомитися” зі своїм тілом, вивчити його властивості і звички, зрозуміти, що для нього отрута, а що приносить користь.
Часто постовий подвиг такий складний для сучасного християнина тому, що ми не враховуємо цей самоочевидний і навіть загальнолюдський рівень нашого зусилля, яке поширюється не лише на їжу, але стосується, наприклад, режиму дня, манери відпочивати, спілкуватися, отримувати інформацію, працювати, спати, брати на себе фізичне навантаження.
Ми повинні і навіть зобов’язані знати, що корисне, а що шкідливе для нашого тіла і для душі, і випробувавши різні стилі життя, знайти свій – єдиний і неповторний. Адже те, що корисне для однієї людини, може бути небезпечне для іншої, і цю роботу “знайомства із собою” за нас ніхто не зробить.
Висновок: хочеш нормально відпочивати – не засиджуйся допізна, роби свою роботу вчасно, не дивися на ніч “хвилюючі” передачі, не читай ввечері тривожних новин.
Ми повинні за собою постійно спостерігати: скільки часу я витрачаю на порожнє базікання, яка кількість сну йде мені на користь, що я можу їсти, скільки і якої якості, і що шкодить моєму самопочуттю і заважає роботі.
Це і є самоочевидний і універсальний рівень посту, який повинен дотримувати кожен і завжди, усе життя. Саме тому для поміркованої людини піст ніколи не починається. Він просто ніколи не закінчується.
Скажете ви, а як же приписи церковні, що регламентують вживання їжі в різні часи року? Усе вірно. Ми – діти церковні і повинні дотримуватися традиції і правил. Проте вони не абсолютні.
Те, що ми читаємо в календарі в період Великого посту – рекомендації і орієнтири, що налаштовують нас на правильне відношення до того чи іншого дня церковного року. Але самі ці приписи – «їжа без олії», – історично є правилами монастирської трапези, саме монастирської.
Важливо зауважити, що ці правила не є абсолютними навіть для чернецтва, оскільки в наш календар потрапили рекомендації уставу одного з тисяч візантійських монастирів, кожен з яких мав свій особливий устав. А тому “календарні” правила потребують роз’яснення на загальноцерковному рівні, і дещо для цього вже робиться.
Як би то не було, на якому б рівні не знаходилося наше духовне життя, постова розсудливість є основа, без якої не лише неможливо, але і шкідливо постити.
Про свої постові зусилля слід роздумувати, за поведінкою свого тіла і душі слід уважним чином стежити, виправлятися, робити висновки, запитувати поради, як це роблять усі розсудливі християни.