Богословська скарбниця

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри, сьогодні Церква Христова вшановує пам’ять угодників Божих, преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських. Їхній земний шлях є яскравим прикладом подвижництва, адже вони все своє життя віддали Господу та Матері Церкві. Саме ці святі заклали наріжний камінь монашества на українських землях.

Києво-Печерську Лавру Святий Антоній засновнував в 1051 році. Цей сподвижник народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в Святому Хрещенні був названий Антипою. З юнацтва він мріяв побувати на Афоні. З Божої ласки йому це вдалося. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку й досі показують.

Набувши духовного досвіду, він отримує послух йти на Русь і запровадити чернецтво за зразком монастирів Афону.Коли він прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих греками. Але Святий Антоній не обрав жодного з них та оселився в маленькій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Тут Преподобний продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості.Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але й по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання і не дивно, адже це був монах-слов’янин, близький і зрозумілий русичам. Першим був прийнятий Никон, а потім – Феодосій.

Преподобний Феодосій провів свою молодість в Курську, де жили його батьки. З ранніх років він виявляв глибоку побожність, щодня він бував у храмі, старанно читав Слово Боже, відрізнявся скромністю, упокорюванням та іншими чеснотами.

Коли він довідався, що іноді не служать Літургію через нестачу просфор, то вирішив сам зайнятися цією справою: купував пшеницю, своїми руками молов і випечені просфори приносив в церкву.

Його поглядів не поділяли рідні. Почувши одного дня в церкві слова Господні: «Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, недостойний Мене» (Мф. 10: 37), він наважився залишити матір (батько вже помер) і рідне місто та прийшов у Київ до Преподобного Антонія. «Чи бачиш чадо, – запитав його Антоній, – що печера моя скромна і тісна?» – «Сам Бог привів мене до тебе, – відповів Феодосій, – виконуватиму те, що ти мені накажеш».

Коли число подвижників Преподобного Антонія зросло до 12, він віддалився на сусідню гору, вирив собі тут печеру та став трудитися в затворі. Феодосій залишився на колишньому місці; скоро він був обраний братією на ігумена і почав піклуватись про правильне спільножительство за уставом Студійського монастиря.

Головні риси заснованого ним спільножительства були наступні: усе майно в братії має бути спільне, час проводився в безперестанних працях; праця розділялася відповідно до сили кожного; кожна справа починалася молитвою і благословенням старшого; помисли відкривалися ігуменові, який був істинним керівником усіх до спасіння.

Преподобний Феодосій часто обходив келії і спостерігав, чи немає у кого чого зайвого та чим займається братія. Часто і вночі він приходив до дверей келій і, якщо було чути розмову двох або трьох ченців, що зійшлися разом, то ударяв жезлом в двері, а ранком викривав винних.

Сам Преподобний був у всьому прикладом для братії: носив воду, рубав дрова, працював у пекарні, носив найпростіший одяг, раніше за всіх приходив до церкви та на монастирські роботи. Окрім аскетичних подвигів, Преподобний Феодосій відрізнявся великим милосердям до бідних і любов’ю до духовної освіти та прагнув розташувати до них і свою братію. В обителі він влаштував особливий будинок для проживання убогих, сліпих, розслаблених і на утримування їх виділяв десяту долю монастирських прибутків. Крім цього, щосуботи він посилав цілий віз хліба ув’язненим.

Життєвий подвиг преподобних Антонія іФедосія Печерських вчить нас незламності та стійкості у вірі, бо до них приходили житейські спокуси, але вони покірно несли свій хрест.

Святий Антоній міг тихо провести життя у молитві на горі Афон, але прийняв послух і пішов на Русь, щоб заснувати монастир. Святий Феодосій міг збільшувати земне багатство, але вибрав накопичення скарбів небесних. Ми повинні навчитись вибирати, що є важливішим для душі та маємо гідних наставників небесних, які своїм праведним життям вказали нам шлях до спасіння. Амінь.