Преподобний Симеон є добрим прикладом для усіх віруючих християн за його неймовірну побожність, молитви, пости й послух. Історики вважають, що саме Симеон заснував стовпництво. Відомі випадки, що й до нього були подвижники, котрі витримували стояння на стовпі, але їхні стовпи були менші й саме перебування на них було коротшим. Його наслідували багато монахів-аскетів по всьому світу.
Преподобний народився приблизно 390 року у селищі Сисан в Кілікії, на кордоні із Сирією і походив християнської сім’ї землеробів. Хлопець був охрещений і ріс доброю спокійною дитиною. Змалку він багато допомагав по господарству.
Якось, коли Симеону виповнилося тринадцять, він потрапив до церкви, в якій довгий час не бував, бо цілий рік пас отару овець. Аж тут випав сніг, для тих теплих країв – це незвичне явище й у Симеона з’явилось трохи вільного часу. Він загнав отару та пішов прогулятись.
Несподівано дорогою його захопили чудові звуки церковних піснеспівів, що лунали з церкви. Біля входу до храму сидів старець. Малий Симеон підійшов до нього й запитав:
– Скажи мені, отче, що то таке у церкві співають?
– Заповіді Блаженства, які кличуть до помірності душі.
– А що таке помірність душі?
– Помірність – це спасіння душі, яке вказує шлях до світла та вводить до Царства Небесного.
І з тих слів зрозумів Симеон велику істину життя. Подякував старцеві, назвавши його своїм отцем і матір’ю та й пішов, не повертаючись у вже у свій дім. Знайшов він собі відлюдне місце і там почав молитися. Упав на землю, плакав і молив Бога, хай покаже йому шлях до спасіння. Лежачи довго в молитві, заснув і побачив таке видіння: ніби він викопує рівчак для великої будівлі і якийсь голос закликає його копати усе глибше й глибше. Після триразового призову копати голос сказав йому : “ якщо хочеш будувати будинок, творити, працюй старанно, бо без праці ні в чому не встигнеш”.
Почувши це, Симеон прокинувся і пішов до монастирської брами. Сім днів він пробув без їжі та пиття, а на восьмий день вийшов ігумен і пустив його до монастиря. Усією душею він сприймав молитви, чистим серцем прагнув служити Богу. У 18 років прийняв чернечий постриг та став монахом. У монастирі Симеон почав виснажувати своє тіло, що викликало здивування братії.
Одного дня він взяв мотуз, сплетений із фінікових гілок, обвив міцно що вгризлось у його тіло. Після десяти днів тіло загноїлося від ран і засмерділо. Коли ігумен побачив це то налякався, як і всі, що були там, і ледве зняли з нього того мотуза. Терпів він це мужньо і сказав: “Пустіть мене, як пса сморідного, достойний я цього через гріхи мої”. Тоді його спитали: “Вісімнадцять років ледве маєш і які це є гріхи твої?” Відповів Симеон: “Отче,” пророк каже: “Я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя”. Почувши це, ігумен здивувався, що простий юнак у такий страх Божий прийшов та наказав йому не чинити собі такої муки. Та Симеон не послухав і йому наказали йому піти з монастиря.
Вийшовши, Святий ходив по пустелях та горах і знайшов одну криницю безводну, почавши в ній жити та молитися Богові. Пізніше на три роки усамітнився в невеликій келії, котра була висічена в горі.
Після усамітнення пішов у пустелю, де започаткував такий вид подвижництва як «стовпництво». Симеон поставив стовп заввишки з декілька метрів і поселився на невеликому майданчику, збудованому на вершині стовпа. Це був один із найважчих видів подвижництва — Симеон не міг навіть лягти, щоб відпочити: вдень і вночі він безперервно молився, думаючи про Божий промисел, мужньо витримував холод, спеку, вітер, при цьому дотримуючись жорсткого посту. Він їв лише розмочену у воді пшеницю і пив воду.
Тим часом в народі розійшлася звістка про його подвижницьке життя. До нього почали приходити люди, які шукали духовної підтримки, молитви і благословення. Як пише Феодорит, Єпископ Кирський: “здавалося, що це море, до якого течуть з усіх сторін ріки”, до Симеона приходили не тільки ті, що жили близько, а також ізмаїльтяни, перси, вірмени, іспанці, британці та інші чужоземні народи, не говорячи вже про Італію. Бог дарував йому здатність зцілювати людей, заглядати їм у душу і провіщати майбутнє. Люди просили вилікувати від хвороб, різних напастей і скорбот , були й ті, що від бісів мучилися, – і кожен з них повертався здоровим, щасливим і з радістю йдучи додому, прославляв Бога.
Преподобний, коли кого зцілював, казав: “Прославляй Бога, що зцілив тебе! І ніколи не дерзай казати, що тебе Симеон зцілив, хай не буде тобі чого гіршого”.
Одного разу сталося так, що прийшла старенька жінка і побажала побачити Симеона та стовп, на якому жив Святий був обнесений залізною огорожею і жінкам було суворо заборонено за неї заходити. Тоді сказали йому, що то рідна мати, Свята Марфа, яка 27 років не бачила сина, і якого нарешті знайшла. Він передав прохання, щоб трохи перепочила і, коли вона сіла відпочити, Бог покликав її до себе. Неживу принесли її до стовпа. Святий Симеон глянув на матір, попрощався, поцілувавши.
Її мертве тіло освітилось блаженною усмішкою.
Святому Симеону приходилось подолати багато спокус від злого духа, який заздрив спасенному, але глибока віра, молитва, піст, допомагали перемогти ворога.
Завдяки Преподобному Симеону безліч людей увірували в Христа і прийняли хрещення. Слава про Святого Симеона і його святість докотилася і до імператорського палацу. Антиохійський Патріарх Домнім провідав Преподобного, відправив при ньому Божественну Літургію і разом вони причастились.
Багато подвижників, які перебували в пустелі, дізнавшись про подвиги Симеона, вирішили перевірити, чи угодні його подвиги Богу. Вони відправили до нього своїх посланців, які повинні були від імені пустельників заявити Симеону, зійти зі стовпа. А коли Святий Симеон виявить свою непокірність, їм було наказано насильно зняти його. Якщо ж Святий подвижник проявить смирення і послухається всієї братії, то йому дозволять далі продовжувати свій подвиг. Святий Симеон виявив повний послух і глибоке християнське смирення.
Кожен, хто бував у Стовпника, брав з собою його образок і ніс у свій край, таким чином сприяючи поширенню іконошанування. Чин Симеона наслідували й інші преподобні: на Русі подвиг стовпництва ніс Преподобний Микита Переяславський. Також тисячу днів і ночей з молитвою простояв на камені перед Богом Серафим Саровський. А Преподобний Серафим Вирицький, починаючи від 1935 року молився в саду перед іконою Серафима Саровського, стоячи на камені, протестуючи проти гонінь, яких зазнала Церква Христова під час тоталітарного сталінського режиму.Описати все, що робив Симеон для спасіння людей однаково, що виміряти глибину океану.
Про смерть Святого Симеона першим дізнався його учень Антоній. Він був стривожений тим, що його наставник вже третій день не показується народові.
Прожив Преподобний Симеон на стовпі 80 років та відійшов в 459 році під час молитви у віці 103 років .
Його похоронили недалеко від стовпа, на якому він подвизався, а згодом на місці, де стояв стовп, побудували монастир.
Багато чудесних зцілень звершив Святий Симеон. Під його впливом чимало людей розкаялися у своїх гріхах, ставши істинними християнами, бо перед ними був приклад Преподобного Симеона — чоловіка смиренного, глибоко віруючого, вуста якого були сповнені благодаті Святого Духа і цією благодаттю він наповнював серця людей, що приходили до нього.