Богословська скарбниця

Благочестивих чоловіків та жінок, які своїм праведним життям чи подвигами догодили Господу, Православна Церква канонізує, тобто зараховує до лику святих.

Які лики святості існують у Православ’ї?

Святість настільки ж різноманітна, як і людські особливості. Подвиг святості завжди має у собі індивідуально-творчий характер. Тому Церква знає різні чини святості чи духовні образи спасіння.

Залежно від виду понесеного за життя подвигу, часу життя і сану, святих поділяють на різні чини святості. При цьому розрізняють святих Старозавітної Церкви і святих, які просіяли у Новозавітний період.

Апостоли (ап. скорочено) – це найближчі учні Ісуса Христа, яких Він під час Свого земного життя посилав на проповідь. Після сходження на них Святого Духа у день П’ятидесятниці вони проповідували по всіх країнах християнську віру. Їх було спочатку 12, а потім ще сімдесят.

Двоє з апостолів – Петро і Павло – називаються первоверховними, оскільки вони більше за інших попрацювали у проповіді Христової віри.

Чотири апостоли: Матфей, Марк, Лука та Іоан Богослов, що написали Євангеліє, називаються євангелистами.

Рівноапостольні (рівноап.) – святі, які подібно до апостолів поширювали віру Христову в різних місцях. Вони не були прямими учнями Господа і не слухали його повчань особисто, але подібно до апостолів навернули до Христа цілі країни й народи. У зображенні цього лику святих часто присутній Хрест – символ хрещення.

Святителями (свт.) називають уславлених праведників із числа церковних ієрархів — єпископів, які були гідними пастирями, а також виявили особисту праведність.

Святителям Церква завдячує багатьма своїми традиціями. Наприклад, пасхальні послання започаткував святитель Афанасій Великий, хресні ходи — святитель Іоан Золотоустий, а уклав чернечі устави, а також започаткував центри соціальної допомоги — святитель Василій Великий.

Преподобні (прп.) – ченці, шановані за подвижницьке життя, які прагнули у всьому «уподібнитися до Христа». Зображуються у чернечому одязі, права рука часто складена в благословенні.

Пророки (прор.) у Старозавітні часи повідомляли людям волю Божу, сповіщали про майбутнє Месії. Церква шанує 18 старозавітних пророків та одного новозавітного – Іоана Хрестителя. Пророк на іконі найчастіше тримає у руках сувій із текстом свого пророцтва.

Безсрібники (безср.) – християни, що прославилися своєю безкорисливістю, відмовою від багатства заради своєї віри. До них відносять святих лікарів, які мали дар лікування і не брали плати за свою працю (святий Пантелеймон Цілитель). Безсрібник часто зображується зі скринькою з ліками.

Благовірні (блгв.) – так іменуються святі царі та князі за служіння Церкві та своєму народу, благочестиве життя, справи милосердя, зміцнення Церкви та віри. Часто зображуються з царськими вінцями і в дорогому одязі – хітонах.

Мученики (мч.) — святі, які прийняли смерть за віру в Христа. Перші, що постраждали за Христову віру, були: архідиякон Стефан та св. Фекла, і тому вони називаються першомучениками. Святі, що зазнали особливо жорстоких мук, називаються великомучениками.

З чину мучеників виділяють страстотерпців. Це святі, які прийняли мученицьку кончину не за Христа, але які уподобилися Христу терплячим перенесенням страждань і смерті. Їх подвиг – у беззлобності та лагідності стосовно своїх ворогів, небажанні переступати заповіді Божі, щоб захистити своє життя.

XX століття дало Церкві новий сонм святих – новомучеників.

Святих, які відкрито сповідували віру, постраждали, але залишилися живими, називають сповідниками.

Священномученики – єпископи або священники, що прийняли муки за віру в Господа.

Монахи, які постраждали за Христа, називаються преподобномучениками.

На іконах мученик, якщо він не був священником або ченцем, здебільшого зображується у хітоні червоного кольору. Часто в руках у святого хрест чи знаряддя його мук.

Юродиві, блаженні

Юродивий (блаж.) – це святі, які добровільно прийняли образ божевільних. Христа заради юродиві викривали гріх і беззаконня. З цього лику святості нам відомі такі святі, як Андрій Юродивий, Василій Блаженний.

Блаженними за традицією також називають деяких древніх святих, які не мають відношення до чину юродивих, а є святителями або преподобними. Наприклад, прп. Ієронім Стридонський, свт. Августин Іпонійський та інші.

Праведні (прав.) – миряни й священнослужителі з білого духовенства (не ченці), шановані за праведне життя (прав. Іоан Кронштадський). До цього лику зараховують і старозавітних патріархів – праотців Авраама, Якова.

Окремий вид праведних – Богоотці. Сюди відносяться батьки Богородиці Іоаким і Анна, Йосиф Обручник і цар Давид.

Резюмуючи вищенаведене, можна сказати, що у Православній Церкві виділяють в основному десять чинів святості, які поділяються як по виду присвяченого Богу подвигу, так і за своїм становищем у суспільстві чи церковній ієрархії. При цьому деяких святих, подвиги яких особливо багатогранні, іноді відносять відразу до двох і більше чинів святості.

Однак, шануючи того чи іншого святого, Церква не вважає когось із них кращим чи гіршим, адже всі вони – єдиний живий організм Тіла Христового, а окремо члени. І як в живому людському організмі кожен член виконує свої функції, так і в Тілі Христовому – Церкві, кожен несе своє служіння. Але не сам по собі, а за допомогою благодатної дії Святого Духа.

І тому поставив Господь у Церкві одних апостолами, пророками та вчителями; а іншим дав дар чудотворення, молитви, зцілення, благодіяння, управління та ін.(1Кор.12:28) Аби кожен по мірі духовних дарувань послужив Господу і своїм ближнім й таким чином здобув вінець вічного життя.

Чому православні християни віддають шану святим?

Церква вшановує святих не як богів, а як угодників і друзів Божих, як своїх старших наставників, які досягли духовної висоти, здійснили подвиги і добрі справи за допомогою благодаті Божої. Тому вся честь, що віддається святим, підноситься до величі Божої, що прославилася в них.

Основу для шанування наставників було дано ап. Павлом: «Пам’ятайте наставників ваших… і дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню» (Євр.13:7). А віра святих є віра Православна і вона закликає до шанування святих з часів апостольських.

Навіщо молитися святим, якщо є Христос?

Звичайно, кожен з нас повинен звертатися у своїх молитвах насамперед до Господа. Однак, наша молитва не завжди може бути почута Ним. Перешкодою у спілкуванні з Богом є наші гріхи.

Святі – це наші заступники перед Господом. Оскільки вони, очистивши свою душу від гріхів, безперешкодно спілкуються з Ним, а отже можуть вимолити у Господа будь яке наше прохання. Але при молитві до святих угодників не можна забувати що Подавач усіх благ – Господь. І це важливий момент, оскільки багато православних християн у молитві до святих забувають до Кого буде направлене їхнє прохання.