Богословська скарбниця

Більшість православних християн, на відміну, наприклад, від стихир або екзапостиларія, пізнають шестипсалміє в ході служби: всі чітко знають, що в цей час гасять свічки, деякі знають номери читаних псалмів. Ще дехто скаже, що за переказами час читання шестипсалмія дорівнює часу звершення Страшного Суду над людською душею (про це нижче). Але, мабуть, на цьому все. Сенс псалмів більшості народу незрозумілий і навіщо вони взагалі стоять на початку утрені, також неясно.

Шестипсалміє перетворилося для нас в якийсь «пролог», «перепочинок» в очікуванні полієлею. Деякі християни сприймали його частиною утрені, що не заслуговує уваги, а деякі і зовсім ставилися до нього як до антракту між «концертними» частинами всенічного бдіння. Люди навіть дозволяли собі вийти з храму до початку полієлею.

Сьогодні ми не дозволяємо собі залишати храм під час читання шестипсалмія, де, навіть на інтуїтивному рівні, ми розуміємо, що відбувається щось важливе. Але що саме? Це питання залишається відкритим.

Ми звикли, що в парафіяльних храмах шестипсалміє, як правило, читає паламар або читець – тобто особа без священного сану. Устав зазначає, що це читання має звершувати  настоятель або хтось із старших кліриків. У монастирях шестипсалміє належить читати настоятелю або священнику старшому за хіротонією.

Шестипсалміє не можна читати тихо, невиразно, скоромовкою, так як все це сприяє лише одному – втраті сенсу. У храмі гасять свічки і вимикають світло саме для того, щоб молільників нічого не відволікало від уважного слухання псалмів.

Псалми беруться зі всіх частин Псалтиря, а саме: 3, 37, 62, 87, 102, 142 – це вказує на давню чернечу традицію прочитувати весь Псалтир за ніч цілком. Зв’язок між ними не лише схематичний, але і смисловий. Кожен з перерахованих псалмів наповнений криком про богозалишеність у результаті дії гріха, наповнений покаянням і болем, пошуком захисту у Всевишнього, але також і надією на Його милосердя і всемогутність.

Тепер поставимо собі запитання: хто з нас переймався подібними почуттями під час читання цих псалмів? А якщо цього немає, то виходить воно проходить не тільки повз наше серце, але і просто повз наші вуха.

Сорок дев’ята глава Типікону говорить нам, що шестипсалміє – це невидима бесіда з Богом. Знову ж таки, хто з нас під час його читання реально розмовляє з Богом? Розмовляє не просто своїми словами молитви, а саме словами псалмів. Часто люди, не розуміючи священних текстів на богослужінні, просто намагаються молитися хоча б Ісусовою молитвою. Це хороший, усвідомлений поклик душі, прагнення не відволікатися на сторонні, пусті думки, але разом з тим і певна ізоляція, дистанціювання від храмового богослужіння.

У зазначеній главі Типикону пропонується скласти руки на грудях, схилити голову, опустити очі в підлогу і «сердечними очима» молитися «про гріхи наші, думаючи про смерть і майбутню муку, і життя вічне». Швидше за все, саме на підставі цих слів і виникло повір’я, що час читання шестипсалмія дорівнює часу Страшного Суду, хоча, ми всі, звичайно ж, розуміємо, що це не так. Нічого подібного ні в Священному Писанні, ні в Священному Переданні ми не виявимо.

З іншого ж боку, шестипсалміє все-таки наштовхує на роздуми про майбутнє пришестя Спасителя. Особлива значимість цієї частини утрені підкреслюється ще й тим зазначенням Типікону, що під час його читання забороняється кашляти і чхати. Тобто мова йде про те, щоб хворі люди в цей час залишали храм, щоб проявом своєї недуги не відволікати інших молільників.

Існує думка, що шестипсалміє, крім вже сказаного, символізує також стан людства до воплочення і втілення Сина Божого, тобто людства, що перебувало в мороку гріха. Але ця думка досить пізня і ніяк не співвідноситься ні з історією формування шестипсалмія, ні зі змістом читаних псалмів.

Спочатку існувала стародавня подвижницька традиція прочитувати весь Псалтир за ніч. Відомо, що під впливом цієї традиції деякі монастирі стали вводити спів по 75, 60, 50, 30, 20 і 18 псалмів. Поступово це число скоротилося до 12, а потім розділилася на дві шестірки, зрештою, залишилася одна шестірка.

Такі західні устави як Венедиктів, а слідом за ним і традиція Вірменської церкви, залишили лише 4 псалми (3, 62, 102 та 142). Таким чином, ми бачимо, що шестипсалміє спочатку не мало ніякого додаткового символізму, окрім того сенсу, який спочатку містився в самих піснях.

Ця частина богослужіння проникнута надією на Божу милість. Надія ця пов’язана не тільки з упованням на Боже милосердя прощення гріхів, але і з вірою в те, що під час земних випробувань Господь ніколи не залишить свого вірного раба. Третій псалом цар Давид написав під час своєї втечі від власного сина Авесалома. Здавалося б, становище його дуже незавидне, абсолютно незрозуміло, що чекає його попереду, але він при цьому вигукує: «Але, Господи, щит Ти для мене та слава моя, і мою голову Ти підіймаєш! Своїм голосом кличу до Господа, і Він озветься зо святої Своєї гори. Я лягаю і сплю, і пробуджуюся, бо Господь підкріпляє мене, і я не побоюсь десяти тисяч люду, які проти мене навколо отаборились!» (Пс. 3, 4-7).

Шістдесят другий псалом був складений під час, знову ж таки, втечі Давида від переслідування Саулом. І тут ми бачимо неймовірні за красою і смисловою насиченістю слова: «Як згадаю Тебе на постелі своїй, розмишляю про Тебе в сторожах нічних: що став Ти на поміч для мене, в тіні ж Твоїх крил я співатиму! Пригорнулась до Тебе душа моя, правиця Твоя підпирає мене. Вороги ж мою душу шукають для згуби, нехай западуться до споду землі, нехай помордовані будуть мечем, бодай стали шакалам поживою!» (Пс. 62, 7-11).

Тому нам необхідне свідоме, вдумливе і молитовне занурення в дивовижне за своїм змістом шестипсалміє. Не варто лінуватися брати різні переклади та тлумачення зазначених псалмів, адже тоді ця невелика частина утрені оживе і в думках, і в серцях наших.