Минулого недільного дня ми вшановували пам’ять усіх святих, які від віку Богові угодили. Сьогодні ж ми особливо прославляємо тих із них, хто своїм народженням, життям, служінням пов’язаний з нашою землею, з Україною-Руссю.
У такий спосіб не лише згадуються їхні подвиги, їхня праця для Бога і Церкви, але також ще раз засвідчується – наш народ нічим не менший і не гірший серед інших народів. Русь-Україна справді здатна народжувати святих, її земля полита кров’ю мучеників, освячена аскетичними подвигами та безперестанними молитвами преподобних, просвічена словами Євангелія, яке проповідувалося апостолом Андрієм Первозваним та сонмом святителів.
Від часу, коли ноги Андрія, першого з покликаних до апостольства, ступили на землю нашого Криму і дотепер неперервно звіщається серед народу нашого благовістя про спасіння. Завдяки цьому і в обставинах сприятливих, і в часи утисків та гонінь – Церква Христова на землях Руси-України продовжувала і продовжує свою благодатну місію, вести вірних до Царства Небесного.
Як ви знаєте, єдине духовне, таємниче тіло Церкви богослови бачать у двох аспектах – Церкви войовничої, яка перебуває у земних умовах і звершує невидиму духовну брань зі злом та його начальником – дияволом; і Церкви переможної, яку складають ангели і святі, що відійшли від життя віку цього у вічність. Але слід підкреслити, що ми, живі тут, і святі, які живі у Бога, складаємо єдину Церкву. І зібрані тут видимо, ми молимося за нашу рідну землю і так само у молитві з нами єднаються і святі землі Української! Ми зібрані на землі, а вони – на небесах, однак молимося ми разом і віримо, що за словом Писання ця молитва має велику силу.
Сьогодні також ми вшановуємо новомучеників та сповідників віри Христової, які від безбожників постраждали в часи гонінь минулого століття. Ми не забули, як сотні й тисячі мирян і священників, ченців та ієрархів були закатовані, вислані у далекі краї на каторжні роботи, репресовані. Тисячі храмів та монастирів були обернені на руїну або сплюндровані перетворенням на клуби чи господарські приміщення. Від рук гонителів і мучителів кров мученицька ріками лилася, і нею просочилася українська земля. Однак, як і в давні часи язичницьких гонінь, ця кров мучеників стала насінням віри, яке проросло релігійним відродженням, відновленням свободи для народу і Церкви. Як зерно, ці сповідники віри лягли в землю, але їхній подвиг, ніби колосся, яке проросло із зерна, дав великий плід. Цей плід – наша незалежність церковна і наша незалежність державна, свобода для Церкви і воля для народу.
Завдяки подвигам найкращих синів і дочок нашого народу ми маємо можливість молитися у рідній Церкві рідною мовою, маємо можливість будувати свою державу, а не жити у рабському ярмі. Ми сьогодні дякуємо їм усім – тим, хто боровся за правду, за православну віру, за рідну землю. І ми також дякуємо всім тим, хто не шаблею або мечем залізним, але мечем духовним – молитвою і словом Господнім – на землях України-Руси також боровся зі злом та гріхом.
Нехай вдячність наша, як молитва багатоголоса, в якій єднаються живі тут і живі на небесах, день і ніч підноситься до Престолу Божого. Ми віримо, що Господь наш Владика і Цар, захищатиме Україну. А ми сьогодні , стоячи на своїй рідній землі, яка просякнута кров’ю героїв та мучеників, просимо Бога нашого, Отця, Сина і Святого Духа, просимо Пречисту Діву Марію Богородицю, просимо все воїнство ангельське, всіх святих землі Української та всіх угодників Божих – подайте милостиво все те, чого нині стражденний народ український потребує! Амінь!
Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній