Таїнство зцілення душі і тіла – такими словами можна передати суть богослужіння, яке відоме в нас як Соборування, а в церковних книгах частіше називається Єлеопомазання. Назва “соборування” пішло від практики звершення саме цього таїнства кількома священниками – “собором”.
Призначення таїнства Соборування – загальне зцілення людини. У молитвах, які читаються при звершенні таїнства, неодноразово звертаються до Бога про прощення гріхів хворого і про його одужання. Саме тілесне зцілення в молитвах таїнства ставиться в залежність від зцілення душевного, для якого потрібне покаяння, тобто прощення гріхів, сполучене з твердою обіцянкою виправити своє життя відповідно до заповідей Божих.
Для звершення таїнства використовуються єлей (рослинна олія, по можливості – оливкова). Єлей – один із прадавніх релігійних символів. З глибокої старовини це був не лише харчовий продукт але і лікарський засіб, і речовина для світильників, і косметичний засіб. Достаток єлею сприймався як знак Божого благословення. Єлеєм натирали тіло, помазували волосся. Єлеєм помазували на служіння пророків, священників і царів.
Ще святі апостоли помазували єлеєм хворих, молячись про їх зцілення. Про це пише святий апостол Яків: “Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому” (Як. 5:14,15). З цього тексту видно, що вже в апостольський час була практика помазання хворих єлеєм, але, що важливо відмітити, цілюща сила приписується не самому єлею, а “молитві віри”. Наслідком цієї священнодії, за словами апостола, є зцілення тіла і прощення гріхів.
Традиційно звершують це таїнство декілька священиків, не обов’язково сім. Але у виняткових випадках може зробити і один священик.
ЧИ ПРОЩАЮТЬСЯ ПРИ СОБОРУВАННІ ГРІХИ?
Поза сумнівом, так, якщо людина внутрішньо розкаюється в них, – адже саме з прохання про прощення гріхів починаються молитви про зцілення. Але важливо пам’ятати, що для покаяння в таких серйозних гріхах, які несумісні з перебуванням у Церкві (таких як вбивство, зокрема аборти; розпуста і перелюб, зокрема співжиття в так званому “цивільному шлюбі”, без реєстрації; і відпадання від віри в різних формах, зокрема звернення до других релігійних практик, ворожок, викликання духів, різні форми магії і окультизму, і других тяжких гріхах стосовно ближніх), – вимагається таїнство Покаяння, яке для людини, яка скоїла важкі (“смертні”) гріхи, по суті є таїнством повернення, приєднання до Церкви. І абсолютно безглузде уявлення про те, нібито в Соборуванні прощаються виключно забуті гріхи. У молитвах таїнства ніде не говориться спеціально про “забуті” гріхи, завжди мова йде про повне прощення і зцілення людини.
СОБОРУВАННЯ НЕ ГАРАНТУЄ ЗЦІЛЕННЯ
Усе залежить виключно від волі Божої, і ми не можемо змусити Його вчинити так, як ми вважаємо за потрібне. Як пише о. Олександр Шмеман, згадуючи про те, як під час Свого земного життя Ісус Христос спочатку прощав гріхи людям, яким потім дарував зцілення, “справжнє зцілення людини полягає не у відновленні – на якийсь час! – її фізичного здоров’я, а в зміні її сприйняття хвороби, страждань і самої смерті. Мета Таїнства в зміні самого розуміння, самого прийняття страждань і хвороби, у прийнятті їх як дару страждань Христових, перетворених Їм у перемогу” (з кн. “За життя світу”).
НАД КИМ ЗВЕРШУЄТЬСЯ ТАЇНСТВО?
На Заході Соборування часто сприймається як “останнє помазання” і звершується виключно над вмираючими.
З апостольського послання видно, що мова йде про таких хворих, які самі не можуть прийти в храм. Проте вже зі старовини (з ІV століття) відома практика звершення Єлеопомазання не в домі хворого, а в храмі. Пізніше на Заході Соборування стали сприймати як “останнє помазання”, звершуючи його виключно над вмираючими. Для такої думки немає підстав, адже метою Єлеопомазання є зцілення людини, а не передсмертне напуття.
Досі серед православних богословів немає однозначної думки, чи можна звершувати Соборування над здоровими людьми. Практика звершення масових соборувань у Великий піст, а іноді – і в інші пости, поширилася в Українській Церкві лише останніми роками, і, напевно, головна причина тому – матеріальні міркування: адже не секрет, що звершення масового Соборування приносить відчутну добавку до доходу священиків (а прибутки більшості священників далекі від рівня “середнього класу”).
Загальне соборування відоме і в Грецькій Церкві, звідки воно проникло на Русь. У XVІІ столітті цей чин звершувався у Великий Четвер і Велику Суботу. При цьому і в Греції, і на Русі при загальному Соборуванні помазання звершувалося не семикратно, як над хворим, а лише один раз – наприкінці чину.
Останнім часом поширилася практика частого соборування людей, які не мають очевидних захворювань. Звершується це під тим приводом, що всі ми “хворі на гріх”. Це дійсно так, але грішні люди повинні передусім прагнути до покаяння і виправлення життя, а не соборування. Чи можна цій практиці далі розвиватися чи треба покласти їй край? А якщо так, то скільки раз на рік можна соборувати людину, яка не страждає на захворювання, і яка страждає на них. Окреме питання про соборування дітей. Прийнято, що дітей до 7 років не соборують. На чому це засновано? Чи можемо ми погодитися з цим обмеженням, якщо під ним немає жодного богословського серйозного обґрунтування?
Ці питання ще вимагають соборного церковного обговорення і рішення. Поки ж практичні рекомендації для парафіян можуть бути наступними:
- Безумовно бажано соборувати людей, які страждають на серйозні захворювання. Думка про те, нібито протягом одного захворювання можна соборувати лише один раз, не має під собою серйозних підстав.
- Здорові люди під час Великого посту можуть, але не обов’язково, приймати таїнство Соборування. При цьому соборувати кілька разів впродовж року не треба, якщо, звичайно, людина раптом не захворіла.
- Соборувати дітей до 7 років можна, якщо вони хворі. Немає необхідності приводити дітей на загальне Соборування.
- Соборування не замінює собою сповідь і Причастя. Щоб покаятися в серйозних гріхах, потрібно почати не з Соборування, а з покаяння перед Богом і сповіді священникові.
Протоієрей Андрій Дудченко