Четвертий недільний день Великого посту Церква присвячує вшануванню пам’яті преподобного Іоана Ліствичника, ченця і подвижника, автора збірки духовних настанов під назвою Ліствиця, тобто Сходи. Як в другу неділю посту через згадування пам’яті святителя Григорія Палами Церква спонукає нас до роздумів про природу благодаті та про наш власний обов’язок сповнюватися світлом святості й добрих діл, так і нині, вшановуючи преподобного Іоана, ми отримуємо привід згадати не лише про його особистий подвиг, але і про досвід побожного життя, ним отриманий та переданий через повчання.
Назва збірки настанов Ліствиця, або Сходи, спрямовує нас до видіння, описаного у 28-ій главі книги Буття, коли патріарх Яків «побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній. І ось, Господь стоїть на ній» (Бут. 28:12-13). Цей образ використовує преподобний Іоан, щоби показати шлях духовного зростання у чеснотах, який належить пройти християнину, щоби досягнути Царства Небесного.
Сходи від землі до неба – це ступені духовного вдосконалення, піднімаючись якими від простих чеснот до все більш складних, від начальних до вищих, людина сповнюється благодаттю, набуває досвід, який дозволяє їй осягати глибини спілкування з Богом, очищатися від влади спокус та пристрастей. Як драбина чи сходи передбачають, що кожна нова сходинка стоїть над попередньою, так і чесноти, за настановою преподобного Іоана, є продовженням одна одної: коли набуваємо одну, то тим самим створюємо основу для набуття наступної.
Преподобний називає 30 ступенів, які послідовно спрямовують до досконалості. Ці ступені можна поєднати у групи. Перша з них – боротьба з мирською суєтністю, друга – покаяння, пам’ять про смерть та плач, третя – боротьба з численними пороками та плекання протилежних до них чеснот, четверта група – плоди попередньої праці, якими є безмовність, молитва і безстрасність. Нарешті найвищий ступень – це союз трьох головних чеснот, віри, надії та любові.
Преподобний Іоан не просто подає спонукання до того, щоби віддалятися від певних пороків, наприклад лінивства, сріблолюбства або марнославства, та набувати чесноти – любов до праці, помірність, смирення та інші. Наставник супроводжує своє повчання прикладами з життя свого власного та відомих йому подвижників. Тобто всі міркування, викладені у Ліствиці, є не якоюсь теорією чи філософією, але вони є практичними настановами, випробуваними досвідом життя святих.
І в цьому полягає їхня особлива цінність. Як сходи передбачають не лише умоглядне, теоретичне піднесення від ступеня до ступеня, але також і потребують реального руху, так і духовне життя потребує не лише міркувань про добро і зло, але і реальних духовних зусиль, подвигів, праці, вчинків. На цьому шляху від земного до небесного, від тимчасового до вічного, досвід подвижників, досвід святих допомагає нам уникати спокус, не відхилятися від вірного шляху на згубні манівці.
В останньому також є особлива цінність образу ліствиці, сходів – цей образ нагадує про необхідність духовної пильності для всіх. Бути обережними, пильнувати за собою, не піддаватися спокусам належить не лише тим, хто розпочинає шлях християнського життя, але й тим, хто давно йде ним. Обережність і стриманість потрібна не лише учням, але й вчителям. Остерігатися хибних кроків слід не лише тим, хто мало чого досяг у чеснотах, але й досвідченим і багатим на здобутки добрих діл.
Адже сам образ сходів нагадує, що чим вище піднімається людина, тим більшою є небезпека падіння. Впавши з першого ступеня людина не зазнаватиме такої шкоди як та, яка впала з найбільш високих. Цей образ також застерігає, що доки живемо в світі цьому, доки ми в дорозі від землі до неба, доки піднімаємося сходами і не завершили шлях – ми залишаємося в небезпеці від спокус. Для нас залишається реальною загроза падіння навіть тоді, коли десятки років проведемо в подвигах і в численних плодах духовної праці досягнемо глибокої старості. Лише переступивши поріг вічного життя, досягнувши дому Отця Небесного, ми можемо заспокоїтися від трудів.
Дорогі брати і сестри! Неділя нинішня, коли ми згадуємо преподобного Іоана та його настанови, відкриває нам седмицю посту з особливим богослужінням – читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. На першому тижні ми розпочинали постовий шлях, читаючи цей канон протягом чотирьох днів, а тепер знову думкою, духовною увагою і покаянними почуттями звернемося ми до образів зі Старого і Нового Завіту, до прикладів благочестя і святості та до прикладів гріха і беззаконня, щоби спонукати себе до виправлення. Зазвичай за церковним уставом читаємо ми Великий канон у середу ввечері, але цього року перенесене це богослужіння на вечір понеділка, бо в середу ми розпочнемо святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці. Тож згадуючи настанови преподобного Іоана Ліствичника і слухаючи з канону про приклади біблійних праведників та грішників у ці дні матимемо додаткове спонукання до покаяння і виправлення нашого власного життя. Щоби ми не зупинялися на досягнутому в духовному розвитку, але рухалися далі, осягнувши один ступінь – піднімалися до наступного. І нехай Господь, за молитвами преподобних, допомагає нам в цьому! Амінь
Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній