9 лютого Православна Церква відзначає день перенесення мощей святителя Іоана Золотоустого.
Кожному віруючому, мабуть, відоме ім’я святителя Іоана Золотоуста. Божестевнна Літургія, яку найчастіше звершуємо і за якою ми причащаємося Христових Таїн, складена ним. Щоранку і вечір, виконуючи правило, ми вимовляємо написані ним молитви. А священники, готуючись до проповіді, часто відкривають його книжки.
А що ми знаємо про його життя? За що він отримав таке прізвисько – Золотоустий?
Народився він в Антіохії, зараз це місце називається Антак’я і знаходиться в Туреччині. Тоді ж там розкинула свої простори православна Візантійська імперія.
Батька його звали Секунд, і про нього відомо лише те, що він помер незабаром після народження сина. Мама Анфуса була ще дуже молода, їй виповнилося двадцять років. Могла б вийти заміж та розпочати нове життя! Проте Анфуса цього не зробила, а всю себе присвятила навчанню та вихованню сина.
Син ріс дуже розумним. Навчався він у найкращих вчених того часу. Вивчав філософію, богослов’я та найголовніше — риторику. Дуже цінував учня язичницький ритор Лібаній, і був готовий взяти його до себе в наступники – заповідати йому свою школу.
Однак Іоан вибрав служіння Богові. Коли мама його відійшла до Господа, він прийняв чернечий постриг. У ті часи, коли Християнство ледве виходило з «підпілля», порядну і розумну людину швидко зводили церковними сходами. Ось і Іоанові запропонували незабаром стати єпископом. Смиренний Іоан злякався такого важливого покликання, втік у пустельні місця, де два роки жив сам у печері і ні з ким не розмовляв. Харчувався він там дуже погано, і в нього захворів шлунок.
Довелося Іоану повертатися у світ, в Антіохію. Церква з радістю зустріла його, і єпископ Мелетій посвятив його спочатку в диякона, а потім і в священика.
Отцю Іоану доручили говорити двічі на тиждень проповіді у храмі. Він же робив це іноді щодня, та так браво це у нього виходило, що парафіяни з радістю почали записувати його слова (сьогодні збірка творів святителя Іоана займає 12 томів!).
Через десять років Іоан став архієпископом, та не просто провінційної Антіохії, а столиці імперії – Константинополя!
На новій посаді, святитель Іоан почав дбати про моральність священиків, красу богослужіння. Склав чин Літургії, ввів «антифонний» спів (коли два хори співають по черзі, ніби відповідаючи один одному).
Жив він дуже бідно, харчувався дієтичною, а не розкішною їжею. Архієпископу столиці належало велике грошове утримання, проте весь заробіток він віддавав благодійній лікарні та паломницькому готелі.
Але як бути головним єпископом у столиці та не стикатися з імператором? Адже була ще й цариця Євдоксія, яка любила багатство і була дуже гордою. Дуже зачепили її слова в одній із проповідей святителя Іоана про «суєтних жінок», які прикрашають свою зовнішність, тоді як краще дбати про прикрасу душі. А тут ще імператор Аркадій стратив одного «ворога народу», і святитель Іоан заступився за його вдову та дітей, щоб не забирали у них житло та останні речі.
Архієпископа Іоана судили за образу імператриці. Суд взагалі засудив його до страти, але зла цариця «милостиво» відправила його на заслання. До речі, сама вона була вагітна. Незабаром дитині з’явиться на світ, проте пологи проходили важко. Злякалася цариця за своє життя і наказала повернути Іоана назад.
Однак гнів цариці через пару місяців знову дав про себе знати. Цього разу, через її намовляння, Іоана вигнав уже собор. Святитель Іоан Золотоустий спробував звернутися по допомогу до папи Римського. Той направив до Константинополя комісію – розібратися з тим, що собор вирішував. Однак папських легатів спочатку заарештували, потім намагалися підкупити, а потім вислали з країни як «нелегальних мігрантів».
Святитель Іоан був засланий до Вірменії, а потім ще далі на північ, до Піфіунта, який ми знаємо сьогодні як абхазьку Піцунду. Для тодішньої Візантії вони були північною околицею, найбільшою глушиною, за якою живуть лише дикі скіфи. Подумати тільки, там дмуть холодні вітри, які іноді приносять із собою снігові хмари! Можна припустити, що в звичайного арештанта шуби не було.
Гнаний архієпископ Іоан був змушений вирушити в дорогу якраз у сезон дощів. До Піцунди він не доїхав, застиг у дорозі, і помер у містечку Комани, встигнувши причаститися Святих Таїн. Останні його слова були: “Слава Богу за все!”
Святитель був похований в Команах. Це сталося 27 вересня 407 року.
У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський виголосив похвальне слово про свого великого вчителя, порівнявши святителя Іоана Золатоустого зі святим Іоаном, Предтечею Господнім, який також проповідував покаяння і потерпів за викриття людських недоліків. Народ, який дуже любив свого святителя, навіть не дав Патріарху договорити: було вирішено звернутися до імператора з проханням перенести мощі святителя із Коман до Константинополя. Феодосій ІІ (син імператриці-гонительки Євдоксії) погодився і відправив у Комани гінців зі срібною ракою, щоб із пошаною перевезти святі останки, та посланці навіть не змогли наблизитися до місця поховання.
Тоді імператор, розкаявшись, написав послання, де просив у святителя прощення за себе і за свою матір. Листа прочитали біля гробу святителя, там же звершили всенічне бдіння. Після цього, милістю Божою, мощі безперешкодно поклали до срібної раки і кораблем доставили у столицю. Тоді ж відбулося зцілення убогого, який побожно торкнувся до покрову від гробу святого.
27 січня (9 лютого за новим стилем) 438 року увесь Константинополь, на чолі з Патріархом Проклом та імператором Феодосієм, зустрічав святиню. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку та з молитвами внесли її у храм мучениці Ірини.
Коли Патріарх відкрив труну, тіло святого Іоана виявилося нетлінним, від нього йшли дивовижні пахощі. Добу християнський люд молився біла мощей свого святителя, а вранці їх перенесли у соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку було поставлено на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув: «Прийми престол свій, отче!».
Із Константинополя у 1204 році мощі було вивезено хрестоносцями, котрі доправили їх у Рим. Тільки в 2004 році папа Іоанн Павло ІІ повернув їх на попереднє місце.
Ще у IX столітті святими Йосифом Піснеписцем та Космою Вестітором було складено піснеспіви на честь перенесення мощей Іоана Золотоустого, що і нині співаються Церквою. А чин Літургії, написаний святителем, досі щоденно використовується у православних храмах усього світу.
Святителя Іоана вважають небесним покровителем вчених, усіх церковнослужителів, богословів, апологетів, місіонерів. До його допомоги звертаються у відчаї, при душевних і тілесних недугах. Святителю моляться, прохаючи укріплення у вірі, у тому числі, і під час гонінь; дарування розуміння Істини і Святого Письма; про навернення іновірців.
Тож прославимо Господа за те, що він явив нам цього вселенського вчителя та святителя!