“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Особливості богослужіння в страстний тиждень

У перші три дні Страсного тижня (Великий понеділок, Великий вівторок, Велика середа) богослужіння відправляється подібно до великопостового чинопослідування. Тільки на 3, 6, 9 часах читається четвероєвангеліє і на ранній після кафізм читається євангеліє дня, а на вечірні – вхід з євангелієм, і євангеліє читається на Літургії Ранішосвячених Дарів, яка служиться в Страсну середу останній раз. В кінці – три великих поклони з молитвою прп. Єфрема Сірина, після чого земні поклони в храмі припиняються аж до Святої Тройці (крім поклонів біля святої плащаниці).

У Великий четвер, під час відправи Літургії Василія Великого, до нас наближається священний подих благодаті Божої, бо цього дня ми відчуваємо себе співучасниками тайної вечері Спасителя. Це підтверджується тим, що церква на Літургії Великого четверга багато разів повторює для кожного з своїх дітей молитовне благання: «Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником (причасницею) мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і цілування не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, визнаю Тебе, пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм…». Цю молитву співають і замість херувимської пісні, і як запричасний стих, і коли причащаються молільники, а також вона заміняє хвалебну пісню: «Нехай повні будуть уста наші…».
У Велику п’ятницю сталися і згадуються православною церквою спасенні і страшні страждання Господа нашого Ісуса Христа. На ранній цього дня, яка служиться в четвер пізно ввечері, читається дванадцять Страсних євангелій. З древнього часу і дотепер це чинопослідування користується серед православних християн особливою любов’ю. Ще святитель Іоан Золотоустий сказав, що все про страждання Христові «прочитується в нас у всенародному дійстві, тобто у Страсну п’ятницю, коли сходиться сила-силенна людей, і ми віруємо, що Христос є Бог». Поміж читань євангелія співаються і читаються антифони та інші пісні, в яких прославляються страждання, довготерпіння і невимовна любов до нас Господа. Ці пісні глибоко зворушують душі віруючих, бо вони сповнені хвилюваннями і євангельською розповіддю про безмежну любов і хресну смерть Сина Божого за рід людський.
Страсна п’ятниця ще в давніх християн називалася «Великою п’ятницею», «днем спасіння», «Пасхою Христа», «днем Христа», «днем страждань». Вони відзначали, починаючи з апостольських часів, спасенну смерть розп’ятого на хресті Спасителя. Цей день завжди був днем суворого посту. Літургія ніколи не служилася, тільки, як виняток, тоді, коли на Велику п’ятницю припадало свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Вранці у п’ятницю звершувалися Великі, або Царські часи. Псалми їх передають пророцтва, які стосуються останніх днів, годин і хвилин життя Богочоловіка, наприклад: повстання князів Юдиних на Господа і на Христа його (псалом 2), наклепи неправедних свідків (псалми 34 і 139), загибель Юди-зрадника (псалом 108), вороже оточення навколо хреста Спасителя (псалом 21). Паремійні читання на часах теж наводять подібні пророцтва: про зраду Ісуса Христа за тридцять срібняків, про самі страждання Сина Божого як агнця, якого вели на заколення за гріхи і беззаконня наші. В апостольських читаннях церква навчає нас таїнства Христа і нагадує нам про плоди смерті Христової, а в євангельських читаннях повторює зміст страждань Ісуса Христа у дванадцяти євангеліях, які читаються напередодні (у четвер ввечері).
Після полудня у Страсну п’ятницю правиться Велика вечірня, наприкінці якої з вівтаря урочисто виноситься плащаниця Спасителя і покладається на підставку посеред храму. Після вечірні перед плащаницею читається канон малого повечір’я, в якому поетично висловлена скорбота церкви та плач Пречистої Матері над померлим Божественним Сином. Перед тим, як підійти і поклонитися святій плащаниці, співається стихира: «Прийдіть, вшануймо Йосифа приснопам’ятного»; винесення плащаниці зображає, як таємні учні Христові св. Йосиф Аримафейський і Никодим зняли з хреста тіло Ісуса Христа.
Рання Великої суботи, яка собою являє чин похорону Спасителя, служиться посередині храму перед плащаницею, переважно в п’ятницю ввечері. Побожні пісні цього богослужіння викликають у віруючих високе почуття благоговіння перед таємницею спасіння світу. Після великого славослів’я звичайно відбувається триразове обнесення плащаниці Спасителя навколо церкви. Богомольці зі свічками в руках ідуть за плащаницею, співаючи: «Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас». Потім святу плащаницю знову кладуть посеред храму, і побожній увазі людей пропонуються такі співи і читання, які зміцнюють наше уповання першими відблисками слави Христового Воскресіння. Тропар пророцтва і прокімен відображають його словами псалмів. У паремії з пророцтвом Єзекіїля натхненно змальовується картина загального воскресіння мертвих, а алилуарій після читання апостола починається словами псалма: «Нехай воскресне Бог, і розвіються вороги Його, і нехай біжать від лиця Його всі ненависники Його». Коли читається євангеліє на ранній, то в ньому розповідається про нараду первосвящеників у Пілата, про запечатання гробу Христового і приставлення до нього сторожі.
Після відправи у Велику п’ятницю богослужіння у суботу починається вечірньою, яка поєднується з літургією св. Василія Великого. На цій вечірні на Літургії колись приймали святе хрещення оголошені, які готувалися до цього протягом Великого посту. Оскільки ця відправа попереджає всерадісну і всеспасенну пасхальну ніч, церква в недільних стихирах Октоїха першого голосу вже урочисто оспівує славу воскреслого з мертвих Господа. У стихирах з Постової тріоді прославляється зішестя Христа до пекла, а вся відправа Великої суботи у православній церкві називається «перше Воскресіння». Вхід на вечірні з євангелієм, як це буває тоді, коли воно буде читатися. Після «Світе тихий» відразу, без прокімена, читаються 15 паремій, а тоді продовжується чинопослідування Літургії св. Василія Великого.
Велика кількість старозавітних читань (15) на цій відправі має таке історичне пояснення: саме в цей час відбувалося хрещення оголошених, нових членів церкви. Коли на вечірні починали співати стихири на «Господи, взиваю до Тебе», патріарх входив у храм Св. Софії з євангелієм і сідав у вівтарі на Горньому місці. Вислухавши перше старозавітне читання (Бут. 1, 1-13), він виходив з вівтаря та йшов до хрестильні відправляти хрещення оголошених, а вірні в храмі слухали читання паремій. Звичайно їх читали сім. Коли ж тих, хто приймав хрещення, було багато, додавали ще сім читань. Потім до тих чотирнадцяти приєднували п’ятнадцяте читання, яке було давнім літургійним старозавітним читанням. У цьому суть п’ятнадцяти читань у Велику суботу, які донині збереглися в нашій Постовій тріоді. Усі вони вибрані заради пасхальних прообразів, які в них містяться.
У читаннях п’ятнадцяти паремій зібрано найголовніші пророцтва про відновлення грішної людини силою смерті і воскресіння Сина Божого. До нас лунає, наче крізь темряву старозавітної ночі, голос пророка Ісайї: «Світися, світися, новий Єрусалиме! Бо прийде твій світ, і слава Господня на Тобі засяє», а також слова пророка Єремії про те, що «тоді всі пізнають Бога… Господь буде милостивий… і не згадає гріхів людей Своїх».
Паремії поділені на дві частини. Наприкінці першої частини багато разів повторюються співом слова: «Славно-бо прославився», а після другої частини: «Господа оспівуйте і прославляйте по всі віки».
Патріарх, закінчивши хрещення й миропомазання оголошених, разом з митрополитами і духовенством урочисто повертався у храм. Всі: патріарх, митрополити, священики – вже були одягнені у білі ризи, а новохрещені одягали на себе білий одяг. Коли духовенство займало свої місця у вівтарі, у храмі починали співати: «Всі ті, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя» замість «Святий Боже», і далі читали апостольське зачало (Рим. 6, 3-11), а замість «Алилуя» співали, як і тепер, «Воскресни, Боже» (Пс. 81, 8); потім читалося євангеліє (Мф. 28, 1-20).
Сьогодні, у цю благословенну суботу, церква прославляє Христа, Який «воскрес із мертвих славою Отця, щоб так i ми в оновленому житті ходити почали» (Рим. 6, 4). Відразу же після апостольського читання, коли співають: «Воскресни, Боже, суди землю» та інші стихи, всі чорні чи іншого темного кольору скатертини (церковне облачення) заміняються на світлі, радісні – на знак того, що коли ми брали участь з Христом у його приниженні, то заслуговуємо бути співучасниками і радості Його Воскресіння. Білі ризи священнослужителя нагадують віруючим білу одежу ангела, який з’явився жонам-мироносицям з першою звісткою про Воскресіння Спасителя: «Вигляд його був як блискавка, і одежа його – біла, як сніг» (Мф. 28, 3), про що чуємо в євангелії на Літургії.
У побожному мовчанні, з трепетним поклонінням перед святинею, стоїмо біля гробу Спасителя, духовно втішаючись благодатними дарами тайної вечері, святої євхаристії. Про все земне ми в церкві забуваємо, але не для того, щоб відцуратися землі, людей, а для того, щоб, подолавши в собі низьке й нечисте, піднятись духовно і, благодатно зміцнившись, якнайстаранніше служити людям. Наслідуємо в цьому приклад Самого Христа Спасителя, побожно звертаючись до Нього, як до джерела благочестя і пристановища спасіння.
Ще слід виділити такі особливості Літургії св. Василія Великого у Страсну суботу: замість херувимської пісні співається «Нехай мовчить всяка плоть людська», що за своїм змістом цілком відповідає священним спогадам літургійної відправи; задостойник- ірмос дев’ятої пісні канону Великої суботи на втіху печалі Богоматері, який закінчується ствердженою перемогою Спасителя над смертю: «Встану-бо і прославлюся, і назавжди піднесу зі славою, як Бог, тих, що з вірою й любов’ю Тебе величають», а на запричасному стихові церква урочисто сповідує віру в воскресіння: «Встав, немов зі сну, Господь і воскрес, спасаючи нас».
На Літургії благословляються п’ять хлібів і вино – на спомин того, що давні християни, залишаючись у храмі після Літургії в суботу до пасхальної ранньої, підкріпляли сили освяченим хлібом і вином на нічний молитовний подвиг.
До початку пасхального богослужіння читаються апостольські діяння – книги, які є життєвим свідченням істини Воскресіння Христового; тому ще на опівнічниці читається канон Великої суботи: «Того, Хто хвилею морською…». Цей канон є твором трьох авторів: 6, 7, 8 і 9 пісні написав св. Косьма Маюмський; 1, 3, 4 і 5 пісні – відома візантійська поетеса Касія, а тропарі до них склав Марк, єпископ Ідрунтський. У каноні проглядається дух давньої всенічної молитовної відправи, яка практикувалася на православному Сході напередодні великих свят. Звичайно, за встановленою практикою, канон Великої суботи служиться перед плащаницею. При співі «Встану-бо і прославлюся…» священнослужитель переносить плащаницю через царські двері у вівтар і кладе на престолі, де вона перебуває до Вознесіння. Це перенесення плащаниці означає, що Спасителеві, Який страждав, помер і воскрес, «дана всяка влада на небі і на землі» (Мф. 28, 18).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *