“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Проповідь на Неділю після Воздвиженням Хреста Господнього

Вшанувавши і вклонившись Новозавітному Древу життя — Чесному і Животворящому Хресту Господньому, набравшись від нього життєдайних сил для духовного життя, щоб думати і чинити все угодне Богові та боротися проти спокус ворога роду людського, ми сьогодні вшановуємо воскресний день, який називається Неділею після Воздвиження Хреста Господнього. У цей недільний день Господь зі сторінок Євангелія промовляє до кожного із нас: “Хто хоче іти за Мною, зречися себе, візьми хрест свій і слідуй за Мною” (Мк. 8. 34).

Що ж означає зректися самого себе, взяти свій хрест та слідувати за Спасителем? Як повчає святитель Феофан Затворник: “За Господом хрестоносцем, Який ради нас розпявся, неможливо іти без хреста, тому всі, що йдуть за Ним, неодмінно ідуть із хрестом” (Свт. Феофан Затворник). Для того, щоб достойно нести свій хрест, послідовнику Христа, за словами Спасителя, необхідно зректися себе. Це означає відкинути, відсікти свою волю, свої бажання, похоті, мрії і підкорити їх волі Божій, тобто без нарікань та спротивів, смиренно сприймати все, що посилає нам Небо, не зважаючи на радості чи важкі скорботи, і за все дякувати Богові. Підкорити свою волю волі Божій — це головна ціль кожного християнина. Тому кожного дня у Господній молитві ми не втомлюємося промовляти: “Отче наш,… нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Приклад відречення себе і підкорення своєї волі волі Божій показав нам Сам Ісус Христос у Гефсиманському саду, коли перед Своїми стражданнями молився в кровавому поті, промовляючи: “Отче! О, якби Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! Проте не Моя воля, а Твоя нехай буде” (Лк. 22. 42; Мф. 26. 39; Мк. 14. 36). Тому і ми, висловлюючи щоденні свої прохання до Бога, повинні навчитися щиро просити: “Господи, але не як я хочу, а нехай мені буде по волі Твоїй”. Якщо ми навчимося так молитися і смиренно сприймати волю Божу, то тоді будемо спроможні взяти кожен свій хрест на себе.

Хрест, у даному випадку, — це безліч різного роду, зовнішніх та внутрішніх труднощів, незручностей, прикростей, скорбот і недуг, які дуже часто притісняють людину за її гріхи. Всі ці скорботи Господь посилає на християнина для того, щоб він, страждаючи, згадував про свою гріховність і розкаювався в ній, рятуючи свою безсмертну душу від вічних пекельних мук. Терпеливо переносячи ці труднощі, християнин немовби несе тягар хреста на своїх раменах. Цей хрест настільки зрощений з християнином, що де християнин, там і цей його хрест, а де немає хреста, там немає істинного християнина. Навчившись терпеливо нести свій хрест, з вдячністю Богові, ми зможемо відважно послідувати за Спасителем.

Іти за Спасителем — означає уподібнюватися своїм життям, земному життю Ісуса Христа, чинити стосовно до своїх ближніх так, як чинив Ісус, виконувати і дотримуватися всього того, що навчав нас і заповідав Христос. Слідуючи за Господом, ми повинні всім своїм фізичним і духовним життям богоуподібнюватися, бо за подобою Своєю сотворив людину Бог (Бут. 1. 26), і цю подобу ми повинні здобувати своїм життям. Наслідуючи Спасителя, ми повинні іти вслід за Ним, за Його стражданнями, кожен аж до своєї життєвої Голгофи і бути готовими співрозпинатися Христу, щоб разом з апостолом Павлом сказати: “Я співрозпявся Христу, і вже не я живу, але живе у мені Христос. А що нині у плоті живу, то живу вірою в Сина Божого, Який полюбив мене і віддав Себе за мене” (Гал. 2. 19-20).

Закликавши нас до хрестоносіння та слідування за Ним, Спаситель вказує, як можна людині врятувати свою душу, та показує, яка дорога ціна людської душі: “Хто хоче душу свою зберегти, той  погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене і Євангелія, той збереже її” (Мк. 8. 35). Цими словами Господь наш Ісус Христос немовби розділив християн на дві групи. Перша група — це ті, хто вважає, що для того, аби зберегти свою душу (своє життя) в часи випробовувань, гонінь, мученицьких смертей за Христа, то необхідно приховувати, замовчувати свою приналежність до Нього, соромитися визнавати і проповідувати Його своїм Богом. Але, за словами Спасителя, такі люди, залишившись живими фізично, помруть духовно, вони втратять свою душу, адже Сам Христос говорить: “Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх у роді цьому перелюбодійному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами” (Мк. 8. 38). Друга ж група — це ті, хто, незважаючи ні на які погрози, випробовування, гоніння і навіть під загрозою смерті , привселюдно визнають свою приналежність до християнства, ісповідують Ісуса Христа своїм Богом і Спасителем. У перші три століття після Зіслання Святого Духа на апостолів таких ісповідників та мучеників за Христа було тисячі тисяч, ріки християнської крові пролилися по всій могутній тоді Римській імперії. І всі ті, хто пролив свою кров за віру Христову, зберегли, врятували свою душу, стали святими мучениками у Церкві Божій. Свідченням їхньої святості є безліч мощей, які зберігаються нетлінними від тих древніх часів аж по сьогодні, і подають зцілення всім, хто з вірою припадає до них.

“Бо яка користь людині, якщо вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або який викуп дасть людина за душу свою?” (Мк. 8. 36-37). Чому ж так високо цінить Господь нашу душу? Тому що безсмертна душа людини — це образ Божий у людині. Святий пророк Мойсей, описуючи історію творіння Богом світу й людини, зі сторінок Біблійної книги Буття говорить так: “І сказав Бог: сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою”. (Бут. 1. 26). А про сам акт творіння людини читаємо: “І сотворив Бог людину з пороху земного, і вдихнув в уста її дихання життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2. 7). Отже, маючи намір привести на світ людину, Творець всесвіту вирішив створити її за образом Своїм і за подобою Своєю. Вдихнувши в уста  вінця Свого творіння дихання життя — частинку Свого безсмертного, вічного Божества, Господь наділив людину безсмертною душею. Ця душа і є образом Божим у людині. А подобу Божу людина повинна здобувати сама, своїм життям уподібнюватися Богові, земному життю Христа Спасителя.

Коли християнин живе на землі скромно,переймаючись і дбаючи про своє духовне удосконалення, Богоуподібнюючись, то він приносить користь для своєї душі, бо готує її для вічного блаженства в Бозі. Але коли людина надмірно переймається самозбагаченням, правдами і неправдами накопичує собі земні блага, то цим самим вона занедбує свою душу, віддаючи її під владу сатани. І хоч би людина здобула й увесь світ — це буде ніщо у порівнянні з тією скорботою, яку вона матиме від втрати блаженної вічності у Царстві Небесному, ставши слугою диявола.

Віддавшись під владу ворога роду людського, людина вже не може вирватися з-під неї і ніякий викуп не дасть за свою душу. Ніхто із земнородних не може викупити людську душу із пекла. Тільки один раз відбувся такий викуп, коли Син Божий приніс Себе на Голгофі в жертву Богові Отцеві, зійшовши душею до пекла, Христос силою Свого Божества переміг його, визволивши з нього душі Старозавітних праведників (Мф. 27. 52-53).

Для того, щоб не занедбувати свою душу життям без Бога та надмірним збагаченням, Господь наш Ісус Христос закликає нас сьогодні зректися себе, взяти свій хрест та слідувати за Спасителем під тягарем своїх життєвих труднощів співрозпинатися Христу (Гал. 2. 19).

Отже, дорогий брате, сестро! Якщо ти відчуваєш на собі тягар хреста, покладений на тебе Господом, то радуйся і веселися. Це ознака того, що ти ідеш вслід за Спасителем нашим, дорогою спасіння до Раю. Потерпи ще трохи. Ось-ось наблизиться кінець і вінець слави. Амінь.

Схиархімандрит ПИМЕН
(Мензатюк)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *