“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Роздуми над Євангельським читанням Неділі тринадцятої після П’ятидесятниці

Притча Христа Спасителя про виноградник і про злих виноградарів, запропонована для літургійного читання у Неділю тринадцяту після П’ятидесятниці, є вельми повчальна і необхідна для нас. Ось її зміст. Був господар, який насадив виноградник, обладнав його всім необхідним, віддав його працівникам та й пішов. Коли ж настав час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди; виноградарі, схопивши його слуг, одного вбили, а іншого побили. Знову послав він інших рабів, більш як перше, та й цим учинили те саме. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. Виноградарі, як побачили сина, міркувати собі стали: «Це спадкоємець; ходімо, вб’ємо його і заберемо його спадщину». Схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили. «Отже, – звертається Господь до слухачів Своїх, – коли прийде господар виноградника, що зробить він тим виноградарям»? Кажуть Йому: «Злочинців люто погубить, виноградника ж віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно». Ісус каже до них: «Чи ви не читали в Писанні: Камінь, що відкинули будівничі, той став наріжним каменем? Цей від Господа, і дивне воно в очах наших? Тому кажу вам, – завершує Спаситель, – що забереться від вас Царство Боже і дасться народові, що приносить плоди його» (Мф. 21, 33-46).

Перш за все ця притча стосується долі єврейського народу і розкриває всю турботу і піклування Боже про нього і те, як він, за своє жорстокосердя, накликав на себе праведний гнів Божий, що тяжіє над ним і до цього часу. Єврейський народ був улюбленим виноградником доброго господаря – Царя Небесного. Ще в особі праотця Авраама єврейський народ обраний був Богом з усіх народів і усиновлений, про нього було особливе благовоління і піклування; йому одному було дано всі обітниці; на нього щедро були вилиті щедроти і милості Божі. «Син Мій первісток Ізраїль», – говорив Бог про народ єврейський (Вих. 4, 22). Для цього первістка Богом розділялося море, сходила з неба манна, камінь виточував воду і безліч інших чудес відбувалося з невимовної милості Божої. «Що сотворю ще винограду Моєму, і не вчинив йому?» – запитує Господь через пророка (Іс. 5, 4). Ось в яких рисах зображується близькість Божа до народу єврейського та піклування Боже про нього! Сам Бог каже, що Він все зробив для нього і потім вже не знає, чого б не зробив ще для блага його.

Нарешті, від цього народу прийшов Спаситель світу – «Світло на просвічення народів і слава людей Своїх Ізраїля» (Лк. 2, 32). Яка перевага може бути вище цього, яке благовоління Боже, коли Сам Син Божий благоволив народитися з народу єврейського і всі пов’язані з Його народженням та пришестям на землю небесні блага відносив спочатку до нього? Чим же заплатив народ єврейський за таку до нього любов Божу, за таке піклування, за такі милості? Найчорнішою невдячністю і жорстокосердістю. Замість плодів правди та благочестя, які мав приносити цей Богом вибраний народ, він приніс терен. Народ єврейський потоптав Завіт і Закон Божий, осквернив себе нечестям і беззаконнями і не раз вдавався до ідолопоклонства і невіри. Сам Бог, через пророка Ісаю, так говорить про невдячність і твердосердя народу Свого: «Слухайте, небеса, і слухай земле, тому що Господь говорить: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене. Віл знає володаря свого, а осел – ясла господаря свого, а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє. На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого» (Іс. 1, 2-4). Господь, бачачи оману і розбещення народу Свого, з невимовного Свого довготерпіння посилав до нього Своїх рабів – пророків, щоб вони навертали його від шляху омани на шлях істини, навчали його служити Богові своєму вірою і правдою. Однак виноградарі, тобто старійшини і книжники народу єврейського, які б мали подавати іншим приклад побожного життя, самі будучи розбещені, жорстоко поводилися із посланцями Божими. Так святі пророки Ісая, Єремія, Єзекиїль і Захарія і  багато інших були віддані на насильницьку, мученицьку смерть.

На закінчення ж оці злі виноградарі не засоромилися вивести геть з виноградника, тобто з Єрусалиму, і розіп’яти на Хресті надію і втіху Ізраїлеву – Єдинородного Сина Божого. Це було найжахливіше лиходійство з боку народу єврейського і вождів його. Ним позбавили вони себе честі називатися народом обраним, народом Божим, хоча і залишався у них храм з жертвами і приношеннями. Справедливо відповідали вони на питання Спасителя, що зробить господар виноградника з цими виноградарями, коли прийде, кажучи, що злочинців погубить жорстоко, а виноградника віддасть іншим виноградарям. Точно так і сталося з народом єврейським. Незабаром Єрусалим був зруйнований дощенту. Більша частина іудеїв віддана на смерть, інші ж, хто залишилися в живих, розсіялись по всьому лиці землі. Таким чином було Царство Боже відібране від євреїв і дано іншому народові, що приносить плоди його.

Новим народом, якому дано Царство Боже, є християни всього світу, до них належимо і ми. Люди, які прийняли Христа й увірували в Нього, є обраним народом Божим, на який простягаються всі обітниці, дані Богом древньому Ізраїлю. Нам даровані щедроти і милості Божі, які зостануться з нами вічно, якщо ми виявимося вірними Господу і будемо приносити Йому добрі плоди свого благочестивого життя. Нам дано для цього всі засоби. Господь влаштував для нас на землі Святу Свою Церкву – «стовп і утвердження істини» (1 Тим. 3, 15), заснував Святі Таїнства, через які удосталь виливає на нас дари Святого Духа, послав нам пастирів і вчителів церковних для нашого морального вдосконалення, обрав і прославив святих угодників Своїх – молільників за увесь світ, дарував нам у покров і розраду Преблагословенну Свою Матір – Пречисту Діву Марію, і від нас Він тепер чекає плодів правди, віри і благочестя. Хоча ця євангельська притча безпосередньо  відноситься до долі єврейського народу, вона має відношення до всіх віруючих і у всі часи. Якщо християнська душа буде своїм жорстокосердям уподібнюватися до древніх ізраїльтян, то сама зробить себе покинутою Богом і все, що сказане в притчі, неминуче здійсниться. Нехай не буде цього з нами! Будемо старатися жити благочестиво: в мирі, злагоді та любові, не роблячи жодного зла і не віддаючись гніву, гордості, нечистоті та іншим порокам, щоб приносити Господу угодні Йому плоди життя християнського. Перш за все будемо молитися і просити Господа, щоб Він Сам зміцнив у нас любов до Нього і не відлучив нас від Свого святого виноградника, але з милосердя Свого допоміг нам досягти майбутнього вічного блаженного життя.

Прот. Іван Кузьмин

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *