“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Поведінка православного християнина у храмі Божому

Храм є Дім Божий, в якому Сам Господь невидимо перебуває. Це місце, де небо торкається землі, де ми маємо можливість стати ближче до Бога. В Храмі Господньому вже тут, на землі ми вчимось жити по-небесному, не так як пропонує нам світ цей із його, часто лукавими, правилами, а так як хоче наш Небесний люблячий Батько. За словами одного із богословів ХХ ст., нам потрібно вже тут вчитися дихати небом, щоб там (на небесах) не задихнутись. До цього спрямовує нас у всій його красі та різноманітності богослужіння у храмі Божому. Божественній святості та величності храму повинна відповідати і наша поведінка в ньому.

Для відвідування церкви потрібно одягатися скромно і чисто. Первоверховний апостол Петро в своєму посланні говорить з приводу одягу говорить: «Нехай буде прикрасою вашою не зовнішнє – заплітання волосся, золоте вбрання або нарядність в одязі, а потаємна людина серця в нетлінній красі лагідного і мовчазного духу, що дорогоцінне перед Богом (1 Петр. 3: 3, 4). Збираючись в храм, не потрібно використовувати навіть слабо пахучі парфуми чи одеколон. Категорично забороняється приходити в храм в нетверезому стані, а також приносити чи приводити з собою тварин.

Ось ми зібрались до храму, одяглись належним чином. Потрібно сказати, що існує правило не їсти перед літургією, навіть якщо ми і не причащаємось. Коли комусь важко витримати без їжі за станом здоров’я то можна трішки підкріпитися. Але будь якому випадку, об’їдатись перед походом в церкву не слід. Св. прав. Іоан Кронштадтський говорить, що хто їсть до Літургії, той себе передрік на страждання на службі, а прп. Серафим Саровський навіть не радив говорити про Бога при повному шлунку, не те що вже молитись.

Коли ми проходимо повз відкритий храм і є бажання зайти до нього, хоч і не планували цього, нам слід задуматись, чи немає в нас в сумках того, чого не слід заносити з собою. Це може бути м’ясо чи м’ясні продукти, котрі за 99 правилом Трульського собору забороняються приносити до храму. Бо хто «так не робить повинен бути відлучений», – говориться в постанові.

По дорозі до храму є звичай читати молитву: «Увійду в дім Твій, поклонюся храму твоєму в страху перед Тобою» (Псалом 5, 8-13). Крім цієї молитви можна читати тропар, кондак та інші піснеспіви служби даного дня, 50-й і 90-й псалми, згадувати події, які святкує Церква цього дня.

Підходячи до храму, бачачи святі хрести і куполи церкви, потрібно  перехреститись і зробити невеличкий поклін. Піднімаючись на паперть (підвищення біля вхідних дверей), потрібно знову тричі себе осінити хресним знаменням із поклоном.

Входити до храму потрібно тихо і благоговійно. Шум, розмови, а тим більше сміх при входженні в церкву і перебуванні в ній зневажають святість храму Божого. Прп. Амвросій Оптинський говорить: «Тим, хто говорить в храмі посилаються скорботи». Увійшовши до храму, належить зупинитися біля дверей і зробити 3 поклони поясні з молитвою: «Боже, будь милостивий до мене грішного. Боже, очисти мене грішного і помилуй мене. Господи, Котрий створив мене, прости провини мої». На наступних молитвослів’ях належить творити поклони поясні: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо». «Достойно є і це є істина…», «Слава і нині», «Господи, помилуй» (3) Благослови. «Молитвами Святих Отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь».

Якщо служба ще не почалась, можна подати записки, прикластись до ікон, поставити свічки. Записки слід подавати до початку Літургії, щоб вони були прочитані на проскомидії, де за кожне ім’я виймається часточка із просфори, котра в кінці Літургії опускається в чашу, де знаходиться Чесна Кров Господня при словах священика: «Омий, Господи, рабів Твоїх Чесною Твоєю Кров’ю…».

Після того, як приклались до ікон, ми повертаємось до присутніх і вітаємось невеличким поклоном. Звернімо увагу, що спочатку прикладаємось до ікон (образу Божому, Пресвятої Богородиці, святих), а вже тоді віддаємо шанування братам і сестрам як образу Божому). Таке ж саме має символічне значення поклін священнослужителя під час кадіння ікон та людей, де священнослужитель і миряни кланяються одне одному в Дусі Святому як образу Божому.

Не є допустимим розмови під час богослужіння. Не рекомендується пересуватись, купляти і ставити свічки, прикладатись до ікон, турбувати інших питаннями і проханнями передати свічку під час важливих моментів богослужіння: при виході священика з кадилом, при читанні шестипсалмія, при виносі Євангелія і під час його читання, при співанні «Милість миру…» до виголосу священика «Найперше пом’яни…», при співанні Символу віри і «Отче наш», при виносі Святої Чаші.

Під час читання Євангелія, співання Херувимської пісні і Євхаристичного канону слід берегти благоговійне мовчання і повністю сконцентровуватись на молитві. В деяких храмах в такі моменти прихожани просто завмирають і чути тільки невеличке шарудіння в храмі.

Під час богослужіння в Православній Церкві моляться стоячи так як ми звертаємось в молитвах до Царя царів, Творця вселеної. Сидіти дозволяється тільки під час читання кафізм (Псалтиря) і паремій (читання із Старого і Нового Завіту). Звичайно ж, дозволяється сидіти особливо немічним і хворим. Митр. Філарет (Дроздов) пише: «Краще стоячи думати про Бога, ніж стоячи – про ноги». Однак неможна сидіти, закинувши ногу на ногу чи витягнувши ноги. Перш ніж сісти, потрібно попросити у Бога укріпити нас тілесно.

Під час кадіння храму не слід розвертатись вслід за священнослужителем і ставати спиною до вівтаря. Під час кожного відкриття Царських врат потрібно поклонитися.

Завершенням Літургії являється вихід священика з хрестом. Такий момент називається відпустом. Під час відпусту віруючі підходять до Хреста, цілують його і руку (в поруч) священика, що тримає хрест. Відходячи, потрібно поклонитись священику. Під час того, як люди підходять до служителя, він до кожного промовляє: «Христос посеред нас!», а вірні відповідають: «І є, і буде!». Ці слова дають усім нам зрозуміти, що усі ми є дітьми Того, хто з превеликої своєї любові задля нашого спасіння зійшов із небес, жив поміж нас, страждав, помер та воскрес із мертвих. Ці основні істини віри ми сповідуємо щодня у Святій Літургії. Вони також дають нам зрозуміти, що ми є єдині у Христі, що ми є Його Церквою, яку Він набув Чесною Своєю Кров’ю. У ній усі ми, за словами апостола Павла є членами одного тіла, у якому кожний має свою єдину і неповторну місію. Тільки слід сказати, що ми є членами Тіла Христового тільки тоді, коли перебуваємо в Причасті. Хоч, нажаль, сучасний стан віруючих не такий, як був у перших християн, котрі причащались кожної неділі, відновлюючи своє членство в Церкві, то сьогодні це звернення є ще й місіологічним запрошенням до повернення в Церкву, де повинен перебувати кожний віруючий, тобто в Причасті.

Піклування Святої Церви про нас продовжується і після служби, щоби ми не позбавились благодатного стану, котрого милістю Божою удостоїлись в храмі. Церква заповідує нам розходитись із храму в благоговійному мовчанні, із вдячністю Господу, Котрий сподобив нас бути присутніми в храмі, з молитвою, щоби Господь дарував до кінця нашого життя завжди відвідувати Його святий дім.

При виході із храму читаються ті ж самі молитви, що і при вході, а також творяться 3 поклони із звичайною молитвою.

Хресне знамення і поклони

Хресне знамення супроводжує віруючого всюди. Ми хрестимось, встаючи з постелі, і лягаючи відпочивати, виходячи на вулицю і входячи в храм; хрестимо діток, благословляючи їх на добрі справи і на небезпечну дорогу, перед споживанням їжі хрестимо трапезу. Його потрібно накладати не тільки пальцями, «але повинні йому (авт. – хресному знаменню) передувати, – говорить свт. Іоан Золотоуст, – сердечне розташування і сердечна віра». Хресне знамення – це видиме свідчення нашої віри.

Хресне знамення зазвичай супроводжується поклонами. Церковна служба звершується з великими і малими поклонами. Звершувати їх потрібно з внутрішнім благоговінням і зовнішньою благообразністю. Слід підкреслити, поклони і колінопреклоніння належить звершувати після закінчення кожного короткого прохання чи молитвослів’я, а не під час його виконання чи під час самого хресного знамення.

Поклони бувають поясні і земні. Поясний (малий) поклін повинен бути такий, щоб пальцями можна було торкнутися землі (але торкатися не обов’язково). Доземний (великий) поклін звершується так: поклонившись і ставши на коліна, торкаємось головою землі. Однак, коли храм буває переповненим прихожанами, правильніше відмовитись від земного поклону, ніж розштовхувати оточуючих і створювати їм незручності. Тривале стояння на колінах, за виключенням особливих богослужінь (на Трійцю, під час деяких великопосних служб) в Православній Церкві не прийнято. Тут мається на увазі про те, що стояння на колінах під час читання Євангелія не передбачено Уставом.

Хреститися без поклонів слід:

  1. На початку шестипсалмія при словах «Слава в Вишніх Богу…» три рази і в середині на «Алилуя» три рази. Слід пам’ятати, що на шестипсалмії та під час читання кафізм (псалмів) не потрібно хреститись між псалмами, крім слів «Слава і нині», «Алилуя», тому що це старозавітні читання. Може деколи співпадати накладання священнослужителем хресного знамення, котрий читає світильничні молитви перед Царськими вратами, із початковими словами псалма. Проте в той час не слід хреститись, тому що священик про себе читає новозавітні молитви.
  2. На початку співання або читання Символа віри («Вірую…»), «Царю Небесний…», «Єдинородний Сину і Слово Боже…»
  3. На початку читання Святого Письма: Євангелія (після слів «Будьмо уважні), Апостола і паремій заради збереження тиші.
  4. На відпусті «Христос, істинний Бог наш…».

Хреститись із поясним поклоном слід:

  1. При вході в храм і при виході із нього – три рази.
  2. Перед початком кожної служби – три рази (разом із священнослужителями).
  3. При кожному проханні єктенії після «Господи, помилуй», «Подай, Господи» разом із священнослужителями (виключення становлять такі прохання: «Оголошені, помоліться Господеві» і «Оголошені, голови ваші вклоніть перед Господом». Під час цих прохань поклін творити не потрібно).
  4. При виголосі священнослужителя, що віддає славу Пресвятій Тройці.
  5. В кінці Символу віри при словах «Чекаю воскресіння мертвих…».
  6. На «Милість миру», на кожне прохання священика чи диякона.
  7. При виголосах «Прийміть, споживайте…», «Пийте з неї всі…», «Твоє від Твоїх…»
  8. При словах «Чеснішу від Херувимів…».
  9. При кожному виголосі слів «поклонімось», «поклоніння», «припадімо».
  10. Під час читання чи співання «Алилуя», «Святий Боже» і «Прийдіть, поклонімось», при співанні «Нехай буде благословенне ім’я Господнє…» і при виголосі священика «Слава Тобі, Христе Боже» перед відпустом.
  11. При кожному співанні величання на Полієлеї.
  12. Під час читання канону на утрені при звертанні до Господа, Божої Матері і святих, тобто на приспівах перед тропарями.
  13. При закінченні співання або читання кожної стихири.
  14. На літії після кожного із перших двох прохань єктенії – по одному поклонові (хоч в деяких храмах звершують по три поклони), а після двох інших – по одному.
  15. На «Сподоби Господи…» на вечірні та Великому Славослів’ї на утрені – по три поклони під час призивання Пресвятої Тройці.
  16. Перед і після читанням Євангелія (на «Слава Тобі, Господи…») – по одному поясному поклоні.
  17. На «Слава Тобі, що показав нам світло» перед великим Славослів’ям – один поклін.
  18. Після Великого Славослів’я на Трисвятому – три поклони.
  19. При осіненні молільників Хрестом, Євангелієм, іконою чи Чашею – поклін після хресного знамення.

Хреститись із земним поклоном слід:

  1. В піст при вході в храм і при виході із нього – три рази.
  2. В піст на утрені після кожного приспіву до пісні Богородиці «Величає душа моя Господа» після слів «Тебе величаємо».
  3. На Літургії на початку співу «Достойно і праведно…» в буденні дні.
  4. Після закінчення співання «Тобі співаємо…» (в час коли перетворюються дари в Тіло і Кров Господню, тобто разом із священнослужителями при словах «Амінь, амінь, амінь»)
  5. Після «Достойно є…» чи задостойника, при виголосі «Святеє святим», при виголосі «І сподоби нас, Владико…» перед співанням «Отче наш», при виносі Святих Дарів, при словах «Зі страхом Божим і вірою приступіть» – в буденні дні.
  6. Після молитви перед Причастям «Вірую, Господи і визнаю» причасники, перш як підійти до Чаші, творять земний поклін, а хто не причащається – поясний.
  7. При словах «Завжди, нині і повсякчас…», коли священик виносить другий раз чашу і благословляє нею, то ті, хто не причащався доземний поклін, а причасники – поясний.
  8. У Великий піст на великому повечір’ї при співанні «Пресвята Владичице…» – на кожному стиху; при співанні «Богородице Діво, радуйся…» та ін., що звершуються на великопісній вечірні звершуються три поклони.
  9. У Великий піст при читанні молитви прп. Єфрема Сіріна «Господи, і Владико життя мого…».
  10. У Великий піст при закінченні співанні «У Царстві Твоїм» на Зображальних при останньому співанні «Пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм» творяться три доземних поклони.
  11. Перед і після сповіді (де є така традиція), цілуючи після того хрест і Євангеліє.

Поясний поклін без хресного знамення твориться:

  1. При словах священика «Мир всім», «Благословення Господнє на вас…», «Благодать Господа нашого Ісуса Христа…», «І нехай будуть милості Великого Бога…».
  2. При словах диякона «І на віки віків» (після виголосу священика «Бо Ти Святий єси, Боже наш…» перед співанням Трисвятого).
  3. Під час читання Євангелія, кадіння і благословення свічками чи благословення рукою слід нахиляти голову без хресного знамення. Тільки у Світлу седмицю, коли кадить священик з Хрестом у руці, то всі хреститься і відповідають на його привітання «Христос воскрес» словами «Воістину воскрес».

Не допускаються земні поклони:

Після Причастя Святих Таїн (за виключенням поклонів перед Плащаницею у Велику Суботу а також під час читання коліноприклонних молитов в День Святої Тройці) і в дні воскресні (недільні), в дні від Різдва Христового до Хрещення (Святки), від Пасхи до П’ятидесятниці (так як в ці дні згадуємо наше примирення з Богом) і всі Господські дванадесяті свята.

При словах «Голови наші вклонімо перед Господом» всі молільники схиляють голови (без хресного знамення), так як в цей час священик таємно (тобто про себе), а на літії привселюдно, читає молитву, в котрій молиться за всіх присутніх, котрі схилили голови. Ця молитва закінчується виголосом, в котрому віддається слава Святій Тройці.

При читанні Акафістів на кожному кондаку та ікосі покладається поясний поклін; при триразовому прочитанні чи співанні 13-го кондака покладаються поклони земні чи поясні (по дню); такі ж поклони покладаються після прочитання молитви Акафіста. Слід підкреслити, що не слід хреститись при кожному «Радуйся…».

Коли проходимо повз Царські врата, потрібно призупинитись і осінити себе хресним знаменням із поясним поклоном.

При цілуванні Св. Євангелія, Хреста, мощей і ікон належить підходити не поспішаючи і не штовхаючись, покладаючи два поклони перед цілуванням і один після цілування святині, поклони творити по дню. Прикладаючись до ікон Спасителя, Божої Матері і святих, не потрібно їх цілувати в обличчя: ікону Спасителя належить цілувати в ногу (при поясному зображенні – в руку), ікону Божої Матері і святих – в руку, ікону Нерукотворного образу Спасителя й Усікновення голови св. Іоана Хрестителя – у косу волосся.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *