“Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, та купує те поле” (Мт. 13,44).
Богословська скарбниця

Ігорівська чудотворна ікона Божої Матері

Ігорівська ікона зберігалась колись в північній частині приділу святого апостола Іоана Богослова Успенського собору Києво-Печерської Лаври. Перед цією іконою молився в останні хвилини свого життя великий київський князь-мученик Ігор Ольгович, що був схимником обителі св. Феодора, де зберігалась і сама свята ікона.Великий князь Ігор, онук Святослава,був убитий натовпом озвірілих киян 19 вересня 1147 року і похований в монастирі святого Симеона, збудованому Святославом Ярославовичем. Про ці події докладніше читаємо в житії: “… останні дні свого життя князь-чернець провів у Феодорівському монастирі у Києві, там прийняв і схиму з іменем Ігнатій. Вірний брат Ігоря, чернігівський князь Святослав, бажав помсти за брата, а тому великий князь Ізяслав почав збиратися проти нього в похід. Кияни, дізнавшись про його наміри, зібрались на віче і вигукували до князя: “Ми йдемо за тебе і з дітьми!” Та знайшовся один, що вигукнув: “Ми й раді йти, що ворог князя і народу – Ігор, не у в’язниці сидить, а живе спокійно в монастирі святого Феодора. Уб’ємо його і тоді підемо на чернігів ”. Збожеволілого натовпу вже ніхто не міг зупинити ніхто. Відчуваючи свою кончину, князь-чернець молився в той час пред своєю келійною іконою, яка потім буде названа Ігорівською. Пізніше її перенесуть в Іоано-Богословский приділ Свято-Успенської церкви Києво-Печерського монастиря… ”
Ігорівська ікона давнього грецького письма, покрита срібною позолоченою ризою. Знизу був викарбуваний напис, який вказував, що ця ікона належала святому Ігорю, також був короткий опис його страждань.
Майже до середини ХХ ст.. ікона знаходилась в Успенському соборі Лаври. Після перетворення монастиря на заповідник в післяреволюційний час ікона стала одним із експонатів давньоруського малярства. Було прийняте рішення про реставрацію деяких історичних пам’яток, до яких було зараховано  Ігорівську ікону Богородиці та відому чудотворну ікону святого Миколая Мокрого.
Отже, на засіданні ВУАКу 15 серпня 1924 року було вирішено, крім виконання точної копії у фарбах, зафотографувати загальний вигляд образу Ігорівської Божої Матері з обох боків, причому зробити по 3 відбитки з кожного негатива. З ікони Миколи Мокрого ухвалили зробити 10 світлин (коштом громади собору), негативи мали залишитись у майстерні. М.Касперовичу доручили працювати над іконами через день, по-черзі. Про реставрацію ікони св. Миколи Мокрого відомо лише, що після закріплення було знято потемнілу оліфу й розкрито її (очевидно, частково) від пізнього олійного замальовання.
Але у зв’язку з реставрацією ікони Божої Матері Ігорівської постали незгоди між лаврською монастирською громадою і вченими – представниками ВУАКу. Громада прохала залишити ікону як є – під пізнім замалюванням, у ризі, бо такою її звикли бачити віряни. На це директор Музею культів П.Курінний зауважив, що чудотворні ікони Москви й Петрограда реставровано ще перед Першою світовою війною, і закликав громаду “до розуміння серйозності наукового підходу до реставрації і бажання побачити свої святині відчищеними від бруду віків і забезпеченими від фізичного нищення”. Делікатність ситуації полягала в тому, що реставраційні роботи забезпечувала монастирська громада Лаври, тому представники Лаврського музею намагались переконувати громаду, ; задля порозуміння члену ради громади І.Михайловському дозволили наглядати над роботами, пов’язаними з реставрацією ікони.
Художниця Є.Евенбах до 20 серпня 1924 року зробила копію у фарбах (місцезнаходження її невідоме). Слідом за тим М.Касперович почав розкриття ікони з-під суцільного (певно, олійного) замальовання. Розкриття провадилось до первісного оліфного покривного шару: його тонкий жовтавий прошарок, за словами П.Курінного, “гарантуючи недоторканність прикритих ним шарів фарби, заховував для дослідника нормальний тембр фарб, не заважаючи також і вивченню деталей”. Далі М.Касперович закріпив зруйнований левкас; втрати на берегах і на основному зображенні (від цвяхів) заповнив реставраційним ґрунтом і тонував аквареллю, т.зв. нейтральним тоном, причому саме малювання й облущену товщу фарби, окреслену темними тріщинами, залишив без “найменшого дотику “. Було складено протокол реставрації, зроблено 4 знімки з ікони.
Після закінчення реставраційних робіт, що тривали 34 дні (у серпні-вересні 1924 р.), і подання рахунку, Лаврський музей запропонував раді громади висвітлити хід реставрації в доповіді професора М.Касперовича. “Музей певний, – зазначав П.Курінний, – що після блискучої реставрації Ігорівської ікони [громада] …повірить у серйозне відношення науки до пам’яток нашого минулого і з’єднається з нею в бажанні бачити наші пам’ятки… в тому вигляді, в якому созерцали їх релігійні і громадські діячі минулого, і забезпечити їх від передчасної руїни”.
Сьогодні місце знаходження святині невідоме. Православна церква відзначає день її прославлення 18 червня (н.с.).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *