Всім добре відомий пасхальний вигук “Христос воскрес!” містить у собі все Євангеліє, ніби конспект апостольського благовістя. Як у математиці чи фізиці є короткі формули, в яких у стислому виді, представлені цілі томи наукових праць: якщо ви побажаєте цю формулу розкрити, вивести “з дужок”, розписати на дошці, дошки може і не вистачити.
Наше таке звичне “стисле” Євангеліє, – “Христос воскрес” – це і про мою долю, про моє воскресіння, про те, що одного дня кожен з нас зможе з нестримним тріумфуванням закричати на весь всесвіт: “Я – воскрес! І живий – назавжди”. Живий – життям Спасителя, воскрес – воскресінням Христовим, але це – я, справжнісінький я, і ніхто інший – воскрес. “Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його” (Іов 19:27).
І воскресну не лише я. Воскресне кожна людина, яка живе і жила, і “має жити”. І очі кожного з цих воскреслих у своїх тілах побачать Свого Визволителя і Воскресителя…
Усі вони воскреснуть. Наші ближні – безсмертні. Вони – вічні наші супутники. І там, у приготованих Отцем палацах, будуть вони.
Єдиний вихід – навчитися їх любити тут і зараз. От тут – удома, у церкві, на роботі – навчитися ладнати з кожним, і бачачи ці лиця, чуючи голоси – полюбити, прийняти, простити. Тому благовісники Євангелія, коли кричали всім народам і племенам лише одну звістку, – “Христос воскрес!”, – уточнювали: “Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому… Усяке роздратування‚ і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам” (Еф. 4:26,31,32).
Це не просто максимум етики, моральний додаток до христології апостола Павла, але найпряміший наслідок проповіді Воскреслого Бога. Догмат Воскресіння Христового – основа християнської етики, і тільки на цій підставі цю етику можна прийняти, зрозуміти і засвоїти.
“Брати мої вічні, брати мої безсмертні”, – так починав своє пасхальне послання великий сербський старець преподобний Іустин (Попович). Святим людям була відкрита ця правда Пасхи, що дає надію. Ми нікуди не зможемо сховатися від своїх ближніх. А тому єдиний відкритий шлях до прийняття пасхальної звістки – навчитися любити своїх безсмертних соратників по Вічності.