Справді Богоугодною і надзвичайно вагомою є справа молитовного поминання переставлених від нас. Святий Іоан Дамаскин так про це пише: «Господу то особливо і приємно, щоб кожен намагався допомагати ближньому; Милосердний того і хоче, щоб кожен благотворив іншому і в житті, і по смерті. Інакше Господь не дав би нам змоги здійснювати поминання покійних при безкровному жертвоприношенні, також звершувати служби трьох, дев’яти, сорока днів і річної пам’яті, що без жодної суперечки соборна і апостольська Церква та її благочестиві чада дотримують непохитно і безсумнівно» (Слово про спочилих у вірі, про те, яку користь приносять їм звершувані за них Літургії і роздавання милостині). Важливо знати і розуміти, що молитва за померлих приносить їм неабияку користь, але не лише їм, а також і нам, що творимо поминання. «І той, хто чинить приношення за усопших, отримує нагороду від Бога, бо виявляє любов до ближнього, як і наказано, і про це заповідано. Як хтось помазує когось миром, він і сам видає пахощі», — сказано в Синаксарі М’ясопусної суботи. Святий Іоан Дамаскин нагадує, що ми, християни, зобов’язані молитися за померлих, так як не маємо права нехтувати їхньою посмертною потребою осягнути спасіння: «Постараймося ж всіляко, щоби в страшний і жахливий день другого пришестя Господнього приснопам’ятні не докорили нам за нехтування про них, щонайпаче ті з нас, яким вони довірили піклування про їхнє майно і залишили його» (Слово про спочилих у вірі…).
Поминання тих, які переставилися від нас, буває осібне (конкретних осіб) та загальне (всіх від віку, які переставилися у вірі). «Божественні отці, знаючи, яке велике полегшення і користь приносить покійним поминання, тобто милостиня і молитви, повчають Церкву звершувати його і за деяких особливо, і за всіх разом», — повчає нас Синаксар М’ясопусної суботи. Осібне поминання творимо зазвичай на третій, дев’ятий та сороковий день після смерті, як також у річниці переставлення. Загальне поминання мертвих пов’язане у нашій літургійній традиції з пасхальним циклом: з передпостовим, постовим та пасхальним періодом. Маємо п’ять Задушних або Заупокійних субот, в які власне творимо вселенське або загальне поминання переставлених від нас. Це М’ясопусна субота, друга, третя і четверта суботи Великого посту та субота перед П’ятидесятницею. У часі Великого посту посилено молимось за померлих і в інші дні, окрім Заупокійних субот. Зокрема протягом усієї Чотиридесятниці молимось так звані «Сорокоусти».
Окрім встановлених субот вселенського поминання померлих та осібного поминання, пов’язаного з днем кончини, окрім молитви «Сорокоустів» Літургія Церкви закликає нас молитися за душі усопших рабів Божих щосуботи впродовж усього року. «У суботу ж ми завжди поминаємо душі (усопших), бо субота означає у євреїв спокій. І за померлих, як спочилих від життєвих і всіх інших турбот, ми творимо молитви в день спокою. Склалася традиція творити це щосуботи», — пояснюється у Синаксарі М’ясопусної суботи.
Ще одним способом молитовної пам’яті про померлих є відвідування кладовищ та запрошення священика у періоді після Пасхи (у Провідну неділю чи неділю П’ятидесятниці) для молитви на місці упокоєння та окроплення цього місця свяченою водою.
Бачимо, отже, що літургійна традиція нашої Церкви закликає нас молитися за упокоєних дуже часто. Молитися за померлих потрібно. Потрібно це робити як приватно, так і літургійно. Як за конкретних осіб, нам знаних, так і за всіх наших Героїв та всіх померлих у вірі від віку. Але потрібно це робити якось послідовно та усвідомлено, згідно з церковною традицією власної Церкви.
Нехай вседобрий Господь, Який «глибиною мудрості чоловіколюбно всім управляє і корисне всім подає, упокоїть душі рабів своїх, де немає болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне», а нам подасть велику милість творити в усьому Його волю.