«Кожен, хто бажає знати істину, повинен звернутися до Церкви, тому що апостоли тільки Їй одній повідомили Божественну Істину. Вона є дверима до життя». Ці слова належать святителю II століття — священномученику Іринею Ліонському, пам’ять якого відзначаємо 23 серпня.
Сила сказаних слів справляє ще більше враження, коли розумієш, що промовив їх учень святого Полікарпа Смирнського, який, у свою чергу, навчався в апостола Любові Іоана Богослова.
Світильник Ліонської землі народився за багато тисяч кілометрів від місця свого святительського служіння — в малоазійському місті Смирна. До галльського міста Лугдун (нині — Ліон) Іринея направив його духовний наставник — святий Полікарп Смирнський. Колись він хрестив цього освіченого юнака, а пізніше висвятив його на пресвітера.
Престарілий єпископ Ліона Пофін потребував допомоги, і Полікарп вважав за необхідне направити до нього надійного помічника. Прибувши в Ліон, Іриней через деякий час вирушив до Італії з відповідальним дорученням — доставити Римському папі Єлевферію листа сповідників. У той час, коли праведник був відсутній, у місті розпочалися гоніння на Церкву, і всі знатні городяни, які сповідували себе християнами, були заарештовані й кинуті у в’язницю. Через рік після мученицької смерті єпископа Пофіна, у 178 р., святитель Іриней був обраний єпископом на Ліонську кафедру. Його проповідь Євангелія була настільки дієвою, що незабаром святитель навернув до віри у Христа мало не всю міську громаду Ліона.
Коли гоніння вщухли, галльський архіпастир взявся за написання богословських трактатів. Серед них була і книга під назвою «Викриття і спростування хибного знання», де праведник виклав свої аргументи на захист православного віровчення. Праця святителя збереглася й відома сьогодні як «П’ять книг проти єресей». Для спростування єретичного вчення гностиків, які стверджували, що Бог не міг втілитися, оскільки матерія сама по собі недосконала і є вмістилищем зла, Ліонський владика продовжив свої міркування про православну віру.
«Слово Боже, — вчив святитель, — Ісус Христос, Господь наш, за невимовною милістю Своєю зробився тим, що й ми, щоб нас зробити тими, ким є Він. Син Божий, з надзвичайної любові до Свого творіння зволив народитися від Діви, через Себе Самого з’єднуючи людину з Богом». Спасіння людини, на думку праведника, полягає в її обоженні.
На той час почала поширюватися ще одна єресь — цього разу Маркіона, який заперечував богодухновенність Старого Завіту. Святий Іриней знову взявся за перо і став розвивати вчення про Єдинє Джерело Старого й Нового Завітів. «Один і той самий Дух Божий, — писав святий, — Який через пророків сповіщав, яким мав бути прихід Господа. Він же через апостолів проповідував, що прийшла повнота часів усиновлення й наблизилось Царство Небесне». Між вільним міркуванням про Бога і вченням про Нього Церкви праведник вибирав останнє, оскільки, по-перше, саме в Церкві Христовій зберігається спадкоємність єпископату, а, по-друге, за часом свого існування Церква старша за всі єресі.
У II ст. між християнськими громадами великої Римської імперії виникла суперечка про час святкування Пасхи. У Малій Азії християни відзначали цю подію завжди в один і той самий день — 14 нісана. Римський папа Віктор став наполягати на однаковості церковного календаря. Щоб вимоги римського архіпастиря не спричинили розколу, єпископ Іриней від імені всіх галльських християн написав до папи звернення, в якому попереджав про можливі наслідки його непоступливості у питанні про місцеві традиції і про те, що необхідно дорожити церковним миром.
За часів правління імператора Септимія Севера почалися нові гоніння на християн. У 202 р. свою голову за Христа поклав і видатний проповідник Євангелія — святитель Іриней Ліонський, його ж молитвами, Господи, даруй на твердість у вірі і допомогу у виконнанні Божественних Заповідей. Амінь.