“Звання високе лікарського уміння прийнявши, славний, через науку священного Єрмолая, возлюбив ти благочестиву віру матері твоєї. За неї, радіючи, мужньо постраждав ти і прийняв благодать недуги зціляти. Тому й наші недуги зціли, щоб ми похвалами шанували твою пам’ять, великомученику Пантелеймоне”.
Ці слова тропаря вдало у стислий спосіб передають нам життя цілителя св. Пантелеймона. З тропаря дізнаємось, що Пантелеймон був лікарем, сином матері-християнки, віру якої перейняти йому допоміг священник Єрмолай, і що за цю віру він переніс страждання та смерть. Пантелеймон названий великомучеником, так як його муки були великими та тривалими у часі. Тропар завершується молитовним благанням, щоб св. Пантелеймон зцілив наші недуги, так як таку благодать він прийняв від Бога. Подібно говорить і кондак святому: “Як наслідувач Милостивого ти і благодать оздоровлень від Нього прийняв, страстотерпче й мученику Христа Бога. Молитвами твоїми душевні наші недуги зціли, повсякчас відганяючи спокусника від тих, що з вірою кличуть: Спаси нас, Господи”.
Словосполучення «благодать недуги зціляти» вказує на те, що така сила є даною людині, а не просто здобута її знанням чи досвідом. Так, св. Пантелеймон мав також лікарське знання та досвід, але все ж розумів, що зцілення людей відбувається не його силою, а силою Того, Хто через нього діє. Здобувати знання і досвід для людини є вкрай необхідним, адже розум і здатність навчатися також є дарами Божими, тобто благодатями. Однак життя і смерть не є в руці того, хто багато знає чи вміє, а в руці Того, Хто тримає все при бутті. Св. цілитель Пантелеймон є для нас прикладом людини, яка добре орудувала всіма благодатями Божими: розумом він пізнавав те, що йому підвладне, досвідом здобував те, що є в його межах, молитвою здобував силу надприродно зціляти, а стражданнями і мучеництвом – силу зціляти як тілесні, так і душевні недуги навіть після смерті.