Ось і відійшли Різдвяні свята, і час потихеньку наближає нас до врат покаяння. Гортаючи церковний календар, всередині січня вшановуємо пам’ять видатних світильників благочестя. Починаючи з 11 січня, з розривом у кілька днів, ми святкуємо пам’ять найвідоміших стовпів аскетики і вчителів покаяння: преподобних Феодосія, Антонія, Макарія і Євфимія, які всі в Церкві названі Великими. Суворі аскети, які відсікли усі пристрасті і оселилися в пустелі заради стяжання Святого Духа. Але чого можуть навчити нас, людей ХХІ-го століття, великі світильники чернечого життя? Розглядаючи за хронологією їх пам’ять, спробуємо дослідити життя і творіння кожного з них.
Преподобний Феодосій
Народився від благочестивих батьків Проєресія та Євлогії. З раннього дитинства виховувався у страху Божому і був поставлений читцем. Незабаром став учнем преподобного Лонгіна, який проживав у так званому «Стовпі Давидовому» (стародавня вежа в стінах Святого міста Єрусалиму). Пізніше преподобний з благословення свого старця оселився біля одного храму, на півдорозі між Єрусалимом і Вифлиємом. Але, переслідуваний суєтою, Феодосій пішов у пустелю та оселився в печері. Незабаром біля нього зібралися такі ж люди, які шукали усамітнення, і постало питання про побудову обителі. Так було покладено початок Лаврі преподобного Феодосія Великого. Окрім обителі преподобним було збудовано багато лікарень та будинків для прочан. В храмах його обителі богослужіння проводилось різними мовами: грецькою, грузинською та вірменською. Коли почалися суперечки після Четвертого Вселенського Собору, він вийшов з пустелі і, прийшовши в Єрусалим, у храм Гробу Господнього, став на амвон та зачитав своє послання: «Хто не приймає чотири Вселенські собори, як і чотири Євангелія, той нехай буде відлучений!», за що і був вигнаний у заслання і зміг повернуться на місце лише по смерті імператора Анастасія. Спочив святий у глибокій старості в 529 році, маючи 105 років.
Преподобний Антоній
Антоній народився у 251 році в Єгипті. В 20 років залишився круглим сиротою з малолітньою сестрою під опікою. Одного разу юнак прийшов в храм і почув слова денного Євангелія, які читав диякон: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай своє майно та й роздай убогим, і матимеш скарб на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною» (Мф. 19, 21). Чуйне серце юнака сприйняло їх як знак. Залишивши сестру на піклування в громаді дів, він пішов у пустелю, в якій перші двадцять років жив у повній самоті та мовчанні. Диявол дуже сильно докучав преподобному різного роду нападами. Коли у повному безсиллі Антоній лежав на землі, вже повністю вимучений ворогом, йому явився Сам Христос, втішаючи та підбадьорюючи.
У 305 році преподобний Антоній перериває своє відлюддя на прохання пустельників, які селилися неподалік, наслідуючи його своїм життям. Відомо також, що преподобний приходив в Олександрію під час гоніння Максиміана, навіть у найстрашніші місця, підбадьорюючи християн не боятись. Після 313 року він переселяється до Суецької затоки, де засновує монастир. Примітна була зустріч Антонія з Павлом Фівейським, який дуже давно залишив світ і більше 90 років жив у пустелі. У 350 році, на запрошення святителя Афанасія Великого, залишає відлюддя і приходить в Олександрію, де викриває аріянську єресь. Спочив преподобний у 356 році.
Ось що пише святитель Афанасій про нього: «Оповідання це мало значуще у порівнянні з Антонієвими чеснотами, однак і з цього дізнаєтесь, яким був Божий чоловік Антоній. З юних років і до похилого віку дотримував рівну старанність до подвижництва, ні по старості не тішив себе дорогими харчами, ні по немочі тіла свого не змінював виду свого одягу, проте ні в чому ж не зазнав він шкоди, Очі у нього були здорові і неушкоджені і бачив він добре. Не випало у нього жодного зуба, а лише ослабли вони в яснах від похилого віку старця. Здоровий він був руками і ногами (…). А що всюди говорили про нього, всі дивувалися йому, навіть ті, що не бачили, любили його – це служить доказом його чесноти і Боголюбивої душі».
Преподобний Макарій
Народився Макарій близько 300-го року, також у Єгипті. Прожив, правда, не таке довге життя, порівняно з Антонієм і Феодосієм, але все ж, не менш доброчесне і сповнене боротьби зі світом, плоттю та дияволом.
Дуже рано, за наполяганням батьків, одружився, але незабаром і дружина, і батьки його померли. Під час сильного горя юнак почав особливо вчитуватись у Святе Письмо, за наполяганням єпископа був навіть зведений в іподиякона, але обтяжувався цим служінням і пішов у пустелю до преподобного Антонія, ставши його учнем. Через деякий час йде в Скитську пустелю, де досягає великого успіху у чеснотах.
Все ж, у сорокарічному віці, за наполяганням братії, його рукопокладають на священника. В цьому ж віці, згідно з церковним переданням, він отримав дар чудотворіння і прославився багатьма чудесами, включаючи воскресіння померлих. Так, за переказами, святий воскресив мертвого, щоб переконати єретика, який заперечував можливість воскресіння. З пізніших свідчень про життя Макарія відомо, що він міг так звертатися до померлих, що ті могли говорити вголос. Відомий випадок, коли мертвий свідчив для виправдання невинного, інший померлий розповів, де заховані речі, що позбавило його сім’ю від рабства.
Близько 360 року Макарій заснував у Нітрійській пустелі монастир, що отримав згодом назву монастир Макарія Великого. Також постраждав від аріан, був у засланні. Помер у заснованій обителі, маючи 90 років від народження.
Преподобний Євфимій
Народився близько 377 року і в три роки втратив батька. На прохання матері опіку над трирічним хлопчиком взяв на себе єпископ, який згодом рукопоклав Євфимія на священника, поставивши його наглядачем над місцевими монастирями. Керування обтяжувало молодого ієромонаха, і він відпрошується у єпископа в паломництво по Єрусалиму, після якого вже не повернувся назад, а пішов у Лавру Харитона Сповідника, але оселився в одній з келій за обителлю разом з іншим відлюдником Феоктистом. В печері почали вони вдвох звершувати богослужіння.
Відомо, що Євфимій зцілив сина одного арабського вельможі та хрестив його і весь той народ. Набувши слави і тут, він йде в пустиню Зіф, там, у вдячність за позбавлення від біснування сина, начальник одного з сіл побудував обитель, яка стала згодом Лаврою преподобного Євфимія. Окрім подвигів умертвіння плоті, Євфимій боровся також за чистоту віри. Коли палестинське чернецтво у своїй більшості не визнало рішень Четвертого Вселенського Собору, Євфимій один і в повній рішучості захищав Православне віровчення. Спочив у своєму монастирі у 473 році.
Лише на перший погляд може здатись, що подвиги і боріння цих чотирьох стовпів християнства віджили своє, і нашому поколінню немає у чому брати з них приклад. Що стосується аскетичних праць, можливо, і не всі, в силу відмінності менталітету та культури, можна застосовувати в особистому житті, але… Те, що стосується їхньої ревності до чистоти віри і турботи про своє спасіння, для всіх християн, актуальне в усі часи.