Багато людей саме молитвою відповідають на звістку про те, що хтось завершив земне життя. Звідки це, і чи молитва за когось, хто вже відійшов у вічність, має сенс? Чи померлі насправді потребують молитви живих?
Найчастіше серед біблійних аргументів, які виправдовують сенс і потребу молитви за тих, хто вже відійшов із тлінного життя, цитується фрагмент зі Старого Завіту — другої книги Маккавеїв. Саме з неї (кінець дванадцятого розділу) часто наводиться цитата, згідно з якою ми молимося за померлих: це «свята і благочестива думка» (2Мак 12, 45). Історія про хороброго Юду, який зібрав серед своїх вояків срібло і послав до Єрусалима, щоби принести в жертву за загиблих, також містить висновок: «Тим вельми гарним і благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим було б молитися за мертвих» (2Мак 12, 43-44), — чітко і зрозуміло виклав автор книги Старого Завіту.
Від найранішніх часів Церква вшановувала пам’ять померлих і молилась за них, приносячи за них зокрема Євхаристійну жертву, щоб, очищені, вони могли дійти до блаженного бачення Бога. Церква також рекомендує давати милостиню, здійснювати добрі діла заради померлих».
Святий Іоан Золотоустий, який жив на межі IV та V століть, заохочував: «Допомагаймо їм і пам’ятаймо про них. Якщо сини Йова були очищені жертвою свого батька, то чому ми маємо сумніватися в тому, що наші жертви за померлих приносять їм певне заспокоєння? Не вагаймося допомагати тим, хто помер, і жертвуймо за них свої молитви». На кілька років молодший за нього святий Августин сказав: «Не можна заперечувати, що душі померлих отримують полегшення завдяки побожності своїх живих родичів, коли ті складають за них жертву або коли в церкві дають милостиню». Він також запевняв: те, що за померлих зазвичай робить Церква, не суперечить заповіді святого Павла з Послання до римлян — що всі ми предстанемо перед Божим судом, і кожен із нас звітуватиме перед Богом. Ми — єдине тіло в Христі, тому ми живемо в єдиній спільноті, яка охоплює небо і землю. «Церква — спільнота більша, ніж ми думаємо. До неї належать живі та померлі, незалежно від того, чи вони перебувають у чистилищі, чи в славі Божій; відомі й невідомі; великі святі та непомітні люди», — пояснює Катехизис, додаючи, що «ми підтримуємо одне одного понад смертю». Це означає, що ми можемо прикликати в молитві наших покровителів та улюблених святих, а також наших померлих, про яких ми віримо, що вони вже з Богом. Однак це ще не все. Ми можемо допомогти молитвою нашим померлим, про долю яких ми не знаємо.
Точне обґрунтування доцільності молитви за померлих можна почути під час похоронного богослужіння. Ми знаємо, що через людську схильність до зла ми всі грішимо. Ніхто не бездоганний перед Пресвятим Богом. Тому звершуємо за наших померлих Євхаристійну жертву. Просимо Бога очистити їх від усіх провин і упокоїти їхні душі зі святими. Молитва за померлих зустрічається в кожній Літургічній молитві, включаючи також можливість згадати конкретних людей. У молитовниках можна знайти багато текстів, присвячених тим, хто відійшов, починаючи від молитви «Пом’яни, Господи, душі…».
Молитва за померлих — це важливий обов’язок, бо навіть якщо вони відійшли в покаянні і примиренні з Богом, можуть все ще потребувати наших молитов, щоб удостоїтися радості небес. Така молитва має також ще один аспект. Це — насамперед прояв вдячності за свідчення тих, хто залишив нас, і за добро, яке вони зробили. Це — подяка Господу за те, що дав їх нам, за їхні любов і дружбу. Пам’ять про померлих, догляд за могилами і молитва за померлих — це свідчення впевненої надії, яка корениться в переконанні, що смерть не є останнім словом в людській долі, тому що людина призначена для нескінченного життя, закоріненого в Бозі й у Ньому сповненого.