Наш церковний рік не тільки багатий на Богородичні празники, але ними він починається і закінчується. Його розпочинає свято Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує Успіння Пречистої Діви Марії.
Хоча свято Успіння нагадує нас про сумну подію: завершення земного життя Пречистої Діви. Все ж таки воно є світлим і радісним. Причина цієї радості полягає в тому, що Богоматір разом із тілом і душею перейшла до вічної слави Свого Сина. В Її особі людство отримало могутню Заступницю.
День смерті Пресвятої Богородиці в Церкві носить назву Успіння, бо Її тіло після смерті не зазнало тління, але разом з душею було взяте на небо. Не має точних історичних даних скільки часу Божа Мати жила на землі після Вознесіння Свого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Також немає точних історичних відомостей: коли, де і як Вона померла. Святе Євангеліє про це нічого нам не говорить. Основу празника Успіння творить церковне передання від апостольських часів, постійна віра Церкви та вчення Святих Отців і Вчителів.
Як свідчить Церковне Передання три дні перед смертю Пречистій Діві Марії з’явився знову архангел Гавриїл і звістив Їй про час переходу до вічності. На день Її Успіння в чудесний спосіб в Єрусалимі були зібрані всі апостоли, які на той час проповідували Євангеліє по всьому світі, але між ними не було тільки апостола Фоми. Пречиста Діва Марія забажала, щоб Її похоронили в Гефсиманії, поруч із своїми батьками та із обручником Йосифом. При співі псалмів Її тіло апостоли занесли до гробу. Господь Ісус Христос, в супроводі ангельських чинів і святих, прийшов по душу Своєї Матері. На третій день після похорону із далекої країни повернувся апостол Фома, і бажав попрощатися з Пресвятою Богородицею. І коли відкрили гріб, то побачили там тільки похоронні полотнища, а Її тіла там не було. І всі зрозуміли, що Її тіло разом із душею було взято на небо.
Хоч є свідчення із VІ століття, що у храмі Успіння в Гефсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, проте, на сьогоднішній день, історики не знають про місце та час Її смерті, а також і не знають місце знаходження Її гробу. Існує думка, що пречиста Богородиця померла в Єрусалимі, інші твердять, що Її із собою взяв євангелист Іоан Богослов до Ефесу і там Вона померла, навіть до тепер там показують будинок, де перебувала Божа Мати.
Богослужбове шанування Пресвятої Богородиці починається із 431 року, з Ефеського собору. Саме цей Собор окреслив догмат про Богоматеринство Марії.
Святий Іоан Дамаскин вірив у те, що Пресвята Богородиця була взята на небо із душею та тілом. І в одній із своїх проповідей, він говорить: «Годилося, щоб той, хто зберіг Її дівицтво при Своїм Різдві, зберіг і Її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб Та, що в Своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб Та, що бачила Свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до Її Сина та щоб усе створіння шанувало Її як Матір і як Слугиню Бога».
В наших богослужіннях на Успіння відображена віра перших християн у чудесне Небовзяття Пречистої Діви Марії. У кондаку свята Церква молиться: «У молитвах невсипущу Богородицю і в заступництві непохитне уповання не втримали в собі гріб і смерть; бо як Матір Життя покликав Її до життя Той, Хто вселився в утробу приснодівственну».
Ми святкуємо Успіння Богоматері, бо Вона на небі є нашою заступницею. Тому то тропарем Успіння Свята Церква молиться: «У Різдві дівство зберегла Ти, в Успінні світу не залишила, Богородице, перейшла до життя, бувши Матір’ю Життя, і молитвами Своїми визволяєш від смерті душі наші». А на Вечірній молимося словами: «О, дивне чудо! Мати Життя до гробу покладається і гріб стає драбиною до неба. Радій, Гефсиманіє, свята оселе Богородиці! Заспіваймо, вірні, маючи за провідника Гавриїла: радуйся, благодатна, з Тобою Господь, що через Тебе подає світові велику милість».
Успіння Пресвятої Богородиці відноситься до найдавніших Богородичних празників. Його було започатковано в Єрусалимі після закінчення Ефеського Собору. Під впливом цього Собору наголошувалося на привілеї Богоматеринства Марії, а не зосереджувалося на згадці про Її Успіння. І на початку цей празник мав назву Свято Марії Богоматері.
В п’ятому столітті в Сирії цей празник мав назву – пам’ять Блаженної. Із VІ століття він отримує теперішню назву – Успіння Пресвятої Богородиці. Олександрійський патріарх Феодосій († 567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а празник її Небовзяття 9 серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії, а 9 серпня — Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо.
Імператор Маврикій (582-602) поширив свято Успіння на цілу візантійську державу і приписав його святкувати 15 серпня, бо в той день він отримав перемогу над персами.
На Заході празник Успіння почали святкувати пізніше. Його прийняли у Римі за папи Сергія І (687-701), а звідти він розповсюдився і на інші країни Європи.