показавши ученикам Твоїм славу Твою…»
(тропар свята)
Так сьогодні, дорогі у Христі брати і сестри, Свята Православна Церква радісно оспівує Преображення Господнє на горі Фаворі.
Святе Письмо оповідає нам про подію із земного життя Спасителя ось так. Час трирічного всенародного учительства Господа нашого Ісуса Христа минав. Наближалася та хвиля коли на горі Голгофі мало звершитись те, ради чого сам Бог прийшов на землю і став людиною.
Готуючись на цей великий хрестний подвиг, Господь Ісус Христос наперед хотів підготувати своїх учнів, укріпити та підтримати їх у вірі. Спаситель наперед знав, що важко їм буде залишитися у вірі тоді, коли вони побачать Його до крайності приниженого, коли вони будуть очевидцями страшних страстей і хресної смерті свого Божественного Учителя.
Тому Господь вирішив явити на горі Фаворі велич Свого Божества, свою Божественну славу в тій мірі, в якій вони змогли її сприйняти. «Взяв Христос Якова, Петра та Іоана і вивів іх самих на гору високу і преобразився перед ними, І засіяло лице Його, як сонце, а одяг Його став білим як світло». Христос не бере з собою всіх учеників, а бере тільки трьох: Петра і двох братів Заведеєвих – Якова та Іоана.
Чому саме Спаситель бере цих трьох учнів? Тому, що Апостол Петро мав тверду віру у Христа, Апостол Яків – був перший за терпінням, він перший із дванадцяти апостолів прийняв мученицький вінець, Апостол Іоан – був перший в любові до Христа. Цих трьох вибраних своїх учеників вивів Господь на гору, щоб показати їм, що Він не є Ілля, як деякі люди сприймали Його, а Бог Іллі; що Він є не одним із пророків, а Господь пророків, котрий посилав їх.
Господь Ісус Христос показує їм, що Він Творець неба і землі та що Він є Господом живих і мертвих. Спаситель вивів їх на гору щоб показати, що Він є Син Божий, відкупитель народу, як про це провіщали пророки. Також, щоб вони не зневірилися, коли будуть бачити Його добровільні страждання, які Господь мав перетерпіти за нас. Щоб вони мали віру в Нього як в Бога, в Сина Божого, як Творця неба і землі, бо знали Його як чоловіка і не розуміли, що Він є Богом, знали Його як сина Марії, як чоловіка котрий жив з ними.
На горі Він дав їм зрозуміти, що Він Син Божий, що Він Бог. Вони бачили Його, що Він їв, пив, втомлювався, дрімав і засинав, приходив в страх і проливав піт. І все це відповідало не Божественному Його єству, а людському. Тому й Христос веде їх на гору, щоб Отець Небесний проголосив Його Сином і показав їм, що Він є дійсно Син Божий і разом із тим Бог. Господь вивів їх на гору й показав їм Своє царство перед своїми стражданнями, Свою силу перед Своєю смертю, славу Свою перед Своїм приниженням, Свою честь перед Своїм безчестям.
Святі апостоли, коли побачили таку незвичайну картину Преображення Господнього, то їхні душі наповнились священним трепетом і під впливом цього настрою Апостол Петро, вражений і здивований чудесним явищем промовив: «Учителю! Добре нам тут бути, збудуємо три намети, один Тобі, один Мойсею і один Іллі». Не встиг він ще закінчити своїх слів, як «ясна хмара покрила їх» і з тієї хмари вони почули голос, який говорив: «Це є Син мій возлюблений, котрого я собі вподобав, Його слухайте» (Лк. 9, 35). Коли учні те почули, впали обличчям до землі і дуже налякались. Усе побачене та голос із хмари ще більше укріпив віру апостолів.
На гору Фавор виходять тільки вибрані, сильні у вірі, сильні в надії, сильні в терпіннях та сильні в любові. Христос цим показує, що тільки тверді у вірі, тільки ті, хто живе надією на ласку Божу і терпеливо переносять всі свої страждання, тільки ті в кого серце горить християнською любов’ю, зможуть вийти на Фавор, можуть почути голос Божий.
І якщо в людині є віра, є надія і любов – ці три великі чесноти, які ведуть до гори Фаворської, то людина живе з Христом. Така людина відчуває Його своєю душею та своїм серцем.
Вона більше піклується про те, що Божим, про те, що є вічним та що є Христовим. Така людина менше звертає уваги на те, що сьогодні є, а завтра піде у землю. Душа такої людини вже явно відчуває те світло Христового сяйва, яким Він просяяв на Фаворській горі. І як Апостол Петро, який будучи здивований Христовим сяйвом, скрикнув: «Учителю добре нам тут бути», так і душа такої людини постійно взиває до Господа: «Господи, Ісусе! Добре мені, коли Ти живеш у моєму серці, коли я живу Тобою» . Вона виразно відчуває присутність Христа у своєму серці, ясно бачить Христа у всій Його Фаворській славі просвітленими очима своєї душі.
Святкуючи цю велику подію Преображення Господнього, яка відкрила нам таємницю Божества Сина Господнього, ми повинні пам’ятати, що люди, маючи віру, надію і любов до Господа зможуть досягнути стану вічного щастя в небі та споглядатимуть повіки обличчя Господа.
Стараймося у своєму житті виконувати належно волю Божу, щоб осягнути колись цю вічну радість, яку Ісус Христос привідкрив Своїм трьом апостолам, коли вони у захопленні вигукнули: «Господи добре нам тут бути з Тобою!» Амінь.