Перша неділя після Пасхи називається Фоминою Неділею. Чому ж саме Фомі, та ще й прозваному Невірним, спеціально виділена неділя, яка йде відразу за Воскресінням Христовим? Навіть не Петрові, який був на чолі громади апостолів, навіть не Андрію, якого покликав Христос найпершим, навіть не Іоану, який був улюбленим учнем Ісуса, а Фомі.
Давайте розглянемо ікону свята, в ній ми побачимо відповідь на це питання. В основі іконографії лежить сюжет з Євангелія від Іоана: «Фома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли прийшов був Ісус. Тож повідали йому інші учні: «Ми бачили Господа». Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!». По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Фома з ними. І входить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!». А тоді промовляє до Фоми: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!». І відповів Фома, кажучи: «Господь мій і Бог мій!» І каже йому Ісус: «Побачив мене, і увірував. Блаженні ті, які, не бачивши, увірували!» (Ін. 20,24-29).
Отже, в євангельському читанні Фоминої Неділі розповідається про те, як Христос після Воскресіння з’явився учням, але Фоми в той день з ними не було, і коли апостоли розповідали йому про це, він ніяк не хотів вірити: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» І ось Спаситель знову являється учням і показує Фомі Свої рани, щоб той доторкнувся до них і впевнився в істинності Воскресіння. Бачачи перед собою Господа зі слідами розп’яття, Фома тільки й міг вимовити: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20,28). І каже йому Ісус: «Побачив мене і увірував. Блаженні ті, які, не бачивши, увірували!».
Вже в ранньохристиянський період цей сюжет появляється в мистецтві. Він виникає не раніше третьої чверті IV століття. Найбільш ранні зображення зустрічаються вже на християнських саркофагах. І це не випадково: в цей період, між Нікейським і Халкидонським соборами, християнський світ жив безперервними суперечками про особу Христа. І євангельський епізод із запевненням Фоми був якраз важливим аргументом в цій суперечці. Святий Кирило Олександрійський у коментарі на Євангеліє від Іоана зазначає, що «Фома – перший в довгому ланцюгу тих, хто визнає Божественність Христа».
Однією з ранніх пам’яток є Міланський диптих V століття, де чітко зображена сцена «Невірства Томи». Композиція будується несиметрично: фігура Христа розташовується праворуч, ліворуч зображена будівля, Фома – в центрі, так, щоб глядачеві було добре видно, що апостол вкладає свої пальці в рани Христа.
Серед ранніх пам’яток також слід відзначити мозаїку центрального нефа церкви Святого Аполлінарія Нового в Равенні (VI століття). Тут ми бачимо іншу інтерпретацію. У центрі композиції зображений Христос, Він підняв руку, вітаючи Своїх учнів, які з двох сторін стоять поруч. Крізь проріз хітона Спасителя видніється рана в боці, залишена списом воїна після Розп’яття. Фома вказує рукою на неї, але не доторкається до тіла Христа. Перед Фомою стоїть інший учень у похиленій позі перед Воскреслим Господом і руки його покриті, він явно не дерзає доторкнутися до ран Спасителя.
На візантійських пам’ятниках утвердилася композиція, в якій діалог Христа і Фоми опиняється в самому центрі композиції, і жест Фоми стає більш конкретним, він торкається до тіла Христа, але не вкладає свої пальці в рани. Апостоли розступаються, даючи глядачеві побачити цей важливий доказ Воскресіння. Таку сцену ми бачимо, наприклад, в мозаїках Дафні і Осіос Лукас XI століття. Фігура Христа зображується тут строго фронтально, на тлі двері, що дозволяє згадати слова Христа: «Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться. Увійде він, вийде – і знайде пасовисько» (Ін. 10,9). А з боків розташовуються симетрично будівлі і дві групи апостолів.
На Русі, в домонгольський період, в XI-XII столітті, ця візантійська іконографія отримала широке поширення. Наприклад, таку ж композицію ми бачимо у фресках Софійського собору в Києві XI століття.
Часто зображується, як апостол Фома наближається до Христа трохи пригнувшись, ніби з побоюванням або з повагою, торкаючись рукою пробитого ребра Господа.
Але образ апостола Фоми, який вкладає свої пальці в рани Христові, залишився тим же. Прозваний Невірним, Фома став назавжди символом віри, яка вимагає доказів, віри, про яку говорить Спаситель: «Блаженні ті, які, не бачивши, увірували!» (Ін. 20,29).