Нам відомі події Входу Господнього в Єрусалим, описані усіма чотирма євангелистами. Євреї, устеляючи під Його ноги пальмові гілки, зустрічали Христа подібно до того, як у давнину зустрічали великих завойовників або царів.
Для нас сенс свята розкривається в словах тропаря: «Загальне воскресіння перед Твоїми страждання запевняючи, з мертвих воскресив Ти Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі – Переможцеві смерті: «Осанна в Вишніх, благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»
Церква позачасова, а тому ми, християни, кожен раз переживаємо євангельські події заново, що і відбилося у словах тропаря, що стоять в часі теперішньому: «несучи знамена перемоги», – тобто пальмові гілки. Через те, що в наших широтах пальми не ростуть, їх замінили на вербу.
Виходячи із зазначеного усвідомленого ставлення до свята, християни приходили на богослужіння і молилися в храмі, тримаючи в руках гілки, тим самим показуючи, що вони вітають Христа як Царя і Месію. Відбилося це також ще і в тому, що за уставом освячення верби відбувається на Утрені, тобто перед Літургією. Також слід зазначити, що верба не стає священною, адже і текст відповідної молитви нам говорить про те, що благословення випрошується не гілкам, а людям: «Сам Владико і нас по наслідуванню тих, хто зустрічав Христа біля входу в Єрусалим, в передсвято сього дня, гілки дерев, що тримаємо в руках, збережи».
Тому пам’ятаймо, що не принести гілки головне в цей день. Свято у православного християнина повинно проходити в богоспілкуванні – молитві і читанні Святого Письма, а також в Причасті Христових Тайн.