Возлюблені у Господі брати та сестри, все ближче і ближче ми підходимо до початку Великого посту. Сьогодні вже відзначаємо Неділю М’ясопусну. У євангельському читанні, яке ми чуємо у цей день, змальована картина Страшного суду, коли Христос прийде вдруге, як справедливий та могутній Суддя, щоби віддати кожному із нас те, що ми заслужили.
Сьогодні ми чуємо голос Самого Бога, Який актуальний у наші дні, як ніколи. «…Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене» (Мф. 25:34). Сьогодні, як ніколи, нашому ближньому, чи він близько і перебуває у страху та відчаї, чи він приїхав здалеку, втікаючи від куль та ракет, потрібна наша із вами допомога.
Бо наша незалежна, могутня, славна та прекрасна Україна, опинилася у підлому вогні війни. Гинуть мирні люди, а мужні захисники віддають свої життя, щоби над нашими головами майорів синьо-жовтий стяг свободи, волі й незламності.
Сьогодні, як ніколи, ці слова Господа мають закарбуватися у наших душах, а наші серця мають бути відкритими до потреби усіх тих, хто просять про допомогу. Нагодуймо голодного, приймімо й обігріймо біженця, обіймімо й розрадьмо тих, кому ще не так швидко повернутися до своїх домівок, якщо вони ще у них є. Допомагаймо один одному, а особливо нашим мужнім захисникам. Прислуховуймося до їхніх потреб і допоможімо хто та чим може. Особливо молитвою, бо вона може все.
У сьогоднішньому євангельському читанні Христос закликає нас пробудитися, скинути свій страх та відчай, і розпочати жити по-справжньому, жертвуючи собою на благо інших. Христос звертається до кожного із нас не десь так далеко, а тут, зовсім близько. Він стоїть і стукає до кожного нашого серця, будить кожну нашу заспану душу, розбуджує наше життя і розкриває нам очі.
Христос взиває до кожного із нас і вказує нам на справжнє життя, життя у любові, милосерді та самопожертві для когось. Проте Христос показує і те, що Він може прийти і постукати у наш дім в особі ближнього, котрий опинився у скрутному становищі, і просить їсти, пити, зігрітися. Христос може зайти до нас і сказати: «Хочу їсти! Хочу пити. Хочу зігрітися й одягнутися! Так хочу жити й відчути любов, тепло та безпеку!».
Ці Христові слова ми можемо сміливо назвати вчинками людської гідності. Святитель Лев Великий казав: «Християнине, пізнай, свою гідність!. Бо ти тепер є учасником Божої природи і членом Христового Тіла. То ж відвернися від ницості й минулого гріховного життя. Згадай собі, до якої Голови належиш, частиною Чийого Тіла ти є. Згадай, що ти визволений з-під влади пекельних сил й темряви, що тебе призначено до слави Небесного Царства! Зваж на те, що Син Божий став людиною, а отже, твоїм братом, і що ти сам є Божою дитиною».
Пам’ятаймо, дорогі брати і сестри, ким ми є. Бо так часто ми у своєму житті забуваємо ким саме ми є. І дуже часто намагаємося бути кимось іншими, забуваючи, ми є Божими дітьми. Ісус Христос став людиною, щоби показати нам до чого ми маємо прагнути, якими ми маємо бути.
І ми маємо зробити свій вибір – маємо стати Його учнями і жити у мирі й любові. Бо цей Останній суд неодмінно прийде і буде стосуватися кожної людини. Він прийде, як той злодій уночі. Прийде, коли ми навіть не очікуватимемо його. І тоді усі отримаємо за своїми ділами, вчинками та словами.
Цей Страшний Суд має завжди будити нашу совість і розпалювати серце. Бо сьогодні ми можемо або любити, або не любити. Бо сьогодні ми можемо благословляти свого ближнього, а можемо і проклинати його. Бо сьогодні ми можемо піклуватися хворим, а можемо і відкинути його прохання. Бо сьогодні ми можемо допомагати бідним і нещасним людям, котрі втікають від горя й розрухи, а можемо казати: «Це не моя справа. До мене війна не дійде!». Якщо ми не розпочнемо жити по-новому, якщо ми не допомагатимемо, то чи ми будемо готовими до цього Останнього Суду?
Допомогти потребуючим, голодним, спраглим, переляканим, хворим – це вияв нашої людяності та щирості, вияв нашого вболівання та переживання. Не закриваймося у своєму комфорті, не думаймо, що горе й розруха може не прийти до нашої хати. А вставаймо, допомагаймо, вболіваймо й молімося за кожну людину, котра потребує допомоги, бо вона є такою ж самою Божою дитиною, як і кожен із нас.
Показуймо й даруймо свою любов, але не тільки на словах, але й прикладом свого життя. Не втрачаймо гідності християнина, пам’ятаймо ким ми є. Та прямуймо до святості, пам’ятаючи, що стати святими ми можемо тільки тоді, коли будемо справжніми християнами, а справжніми християнами ми будемо тільки тоді, коли станемо справжніми людьми. Бо бути людиною – це не привілей, а покликання.
Сьогодні, як ніколи, ми маємо поєднати у собі і людяність, і мужність, і відвагу, бо наша Україна потребує допомоги та нашої пильності. Ще рівно рік тому ми прокидалися під мирним небом, не думаючи, що можемо прокинутися і чути звуки вибухів та боятися ракетних ударів по нашим містах та селах. А вже майже виповнився рік, як ми прокинулися, не вірячи, що у оселю кожного із нас постукала кривава рука війни. Вже майже рік ми спостерігаємо жахливі руйнування по містах нашої Неньки-України, бачимо смерті, сльози та страх. Проте всі ці дні ми бачимо Божу силу над нами, нашими воїнами, які не здали жодного міста, жертвуючи своїм життям. Ми бачимо їхню мужність, відвагу й силу. Й чуємо їхні свідчення про велику Божу допомогу, яку дає їм наша молитва. Молімося, дорогі у Христі брати і сестри, молімося щохвилини, щоби наші могутні та сильні воїни відчували над собою молитовний щит нашої віри, любові і надії. Пам’ятаймо про те, що Страшний суд – це суд любові, як би це парадоксально би не звучало. Побачити Христа, якого любиш, у кожній людині – єдиний спосіб полюбити цю людину. Тому сьогоднішнє читання про любов, якою будемо судимі всі ми. Страшний суд це питання: чи любив ти когось? Якою любов’ю наповнював своє життя та життя людей навколо? Хай Господня сила, могутність, милосердя та любов завжди перебуває з усіма нами. Амінь.
Ієрей Василь Деркач