Тридцять років Господь і Бог наш Ісус Христос жив скромним життям, проходячи всі ступені життя звичайної людини. Він являв зразок смирення, послуху батькам та додержання Закону. По завершенні цього часу Господь розпочав Своє служіння людям і став на той шлях, що мав привести Його до Страстей. Початок цього шляху Він ознаменував яскравим виявом Свого Божества. Бог Отець і Бог Дух Святий засвідчили, що Ісус є єдинородним Сином Божим, єдиносущним Отцеві, Другою Особою Святої Трійці, Словом, Яке втілилося заради нашого спасіння, Господом, провіщеним через пророків, Тим, в чиїй Особі божество, не змішуючись, поєдналося з нашою людською природою, осяявши її Своєю славою. Тому це свято Хрещення Христового й зветься Богоявленням[1]: адже воно є явленням божественності Христа і першим одкровенням Святої Трійці.
З Назарета Галілейського Ісус вирушив до Іудеї, на береги Йордану[2]. Там святий Іоан Хреститель, який вийшов із пустелі по тридцяти роках подвижницьких трудів, умертвіння плоті та молитви, проповідував покаяння. Предтеча хрестив у водах ріки безліч юдеїв, які приходили до нього натовпом, притягнені славою праведника та великого пророка Божого. Хоча Іоанове хрещення було вищим від омовінь та кроплень (Лев. 15), встановлених Законом заради очищення від нечистоти тілесної, воно все ж не давало відпущення гріхів, бо це відпущення могло бути лише через Хрест та жертву Христову. Але, викриваючи нечестя й беззаконня, нагадуючи про близькість суду Божого, найбільший серед народжених від жінок (пор. Мт. 11:11) вів людей до усвідомлення їхніх гріхів, пробуджував прагнення до каяття, готував серця до знайдення Того, Чиїм Предтечею був за призначенням. Я хрещу вас водою на покаяння, мовив він, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! (тобто пояснити таїну поєднання божественності та людськості[3]) Він хреститиме вас Святим Духом й огнем(Мт. 3:11–12; Лк. 3:16; Мк. 1:8).
Разом із натовпом тих, хто сповідував свої гріхи та занурювався у воду, Ісус наблизився до Іоана та попросив хрестити Його. У Своїй нескінченній любові до людей Син Божий не вдовольнився тим, що вдягнувся в нашу вмирущу плоть, – Він, безневинний, непорочний Агнець Божий, навіть став на місце грішника. А той, хто ще в материнській утробі визнав у Ньому Месію та затріпотав від радощів (Лк. 1:41), тепер затремтів з остраху перед таким дерзновенням: як може служитель очистити у воді Царя всесвіту? Як може створіння, порох наблизитися до втіленого Слова, не боячись бути спаленим Його божественністю, як солома вогнем? Адже й Мойсей та найбільші з пророків наважувалися споглядати Його лише здаля (Вих. 33:20–23) або в образах та символах? Як посмів би він піднести руку над схиленою головою свого Творця, щоб занурити її у воду? Ісус мовить йому: Допусти це тепер, бо так належить нам виповнити усю правду (Мт. 3:15).
Подібно до того, як напередодні Страстей Господь велить Петрові, щоб той дозволив Йому вимити собі ноги (Ін. 13:6–9), так само й тепер Христос відкидає зрозумілий людський трепет Свого служителя перед таким умаленням Божества. Він сповіщає, що прийшов не лише виконати приписи Закону, але й ввести нову й досконалішу правду: правду смирення, добровільної жертви та милосердя. Іоан, що представляв Старий Завіт, підкоряється Господньому наказові і таким чином стає знаряддям цього таїнства, яке відкриває Новий Завіт.
Невинний та чистий від усякого гріха, а відтак – і від Адамової ганьби (Бут. 3:7–11), Христос, новий Адам, оголеним зійшов у цей «водостланен гроб [водну домовину]»[4], на знак майбутнього сходження до смертної темряви та перебування у гробі. Він занурився у води і, як сказано у пророцтвах, побив голови зміям на водах (Пс. 73:13 ) – стоптав ногами державу сатани, що влаштував собі притулок у їхніх глибинах. Потім Він вийшов з пучини переможцем, проголошуючи таким чином Своє воскресіння у третій день та повстання людства, омитого від гріха. Небеса, зачинені падінням першої людини, відкрилися тепер над Ним, і голос Отця з високості засвідчив про Нього перед усіма: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав! (Мт. 3:17). Святий Дух також приєднав Своє свідчення, з’явившись у вигляді голуба, символу миру, злагоди та примирення між Богом та людьми (Бут. 8). Вказуючи, наче «перст Божий» на цю оголену людину, Він відкрив, що це – втілений єдинородний Син Отця і що саме Він, а не Іоан, як гадали юдеї, є Спасителем, обітованим від Бога. Тож Своїм Хрещенням у Йордані Христос заздалегідь провістив, що Він звільнить людство від смерті та приведе його до пізнання Святої Трійці Своєю смертю та воскресінням.
Бог і раніше неодноразово являв Себе в дивах, чудесах, знаменнях, сновидіннях та видіннях, промовляв через ангелів та через натхненні писання Своїх служителів – пророків – або через промислительні втручання в історію Ізраїлю для виховання, покарання або втішання Свого непокірного народу, завжди схильного до ідолопоклонства та багатобожжя. Ось чому тоді Він в усій Своїй силі явив євреям свою єдність. Я Той, що є, мовить Він Мойсеєві з тернового куща (Вих. 3:14), а потім, з’явившись у вогні на Синаї: Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою (Втор. 6:4; Мт. 22:37). Але сьогодні Отець та Святий Дух поєднують Свої свідчення на підтвердження того, що ця Людина, яка виходить з води, є єдинородним Сином та Словом Божим, яке у Своєму втіленні відкрило нам славу Божу та навчило нас того, що єдина природа Божа, лишаючись неподільною, є спільною в Отці, Сині та Святому Дусі. Отець є Богом, Син є Богом, і Святий Дух є Богом, і це не три Бога, а три Особи (Іпостасі) єдиного єства (сутності). Вони немов три сонця або три прозорі одне для одного світила, незлитно поєднані в Їхньому єдиному світлі.
Своїм Хрещенням у Йордані та «хрещенням» у смерті Господь Ісус Христос не лише дав нам пізнати це таїнство таїнств, неприступне для людської думки та для ангельського споглядання, але й зробив нас його причасниками. Слово стало тілом, і перебувало між нами, сповнене благодаттю та правдою (Ін. 1:14). Возносячись до Бога після воскресіння з мертвих, щоб сісти тілесно праворуч від Отця, Він остаточно відкрив небеса для всієї людської природи цілком та зробив її здатною бути, через благодать Святого Духа, причасницею вічної слави та вічного світла Святої Трійці.
Дехто свідчить про те, що це сяйво слави Божої, світліше від усякого світла цього світу, стало чуттєво сприйнятним у мить Хрещення Христового[5], так само як у день Преображення на Фаворі (19 серпня), бо саме в осяйному світлі обóженої Христом людськості відкрилася нам таїна Світла Святої Трійці. «Послан от Отца, всесветлое Слово, нощи отгнати зломрачное стремление, и искоренити грядеши человеков грехи, сыны же привлещи, Твоим Крещением, Блаже, светлы от струй Иорданских»[6]. Ось чому свято Богоявлення зветься також «святом світла».
Це перше одкровення Бога як Трійці (Триєдиного Божества) виявляє головне покликання людини, яка має стати сином Божим через усиновлення, помазаником («христом») Святого Духа та причасником троїчного Світла через уподібнення до Христа в таїнстві святого хрещення, яке було встановлене цього дня.
Бог заздалегідь провістив Іоанові, що його хрещення покаяння має скінчитися в день Хрещення Христового: Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, це Той, Хто хреститиме Духом Святим (Ін. 1:33). Отже цього дня Іоанове хрещення поступається місцем хрещенню, яке буде здійснюватися апостолами у ім’я Ісуса Христа (Діян. 2:38) і матиме відтепер силу прощати гріхи та причащати Святому Духові. Занурюючись у води, які за молитвою Церкви ототожнюються з водами Йордану, новоохрещені входять до Церкви так само, як Господь розпочав Своє служіння людям. Але більше того: це сходження у води символізує Його смерть та сходження до гробу. Таким чином охрещені стають причасниками Його воскресіння. Вони у Христа зодягнулися (Гал 3:27 ) і є втаємниченими у світло Святого Духа: Чи ви не знаєте, що ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя (Рим. 6:3–4).
Проообраз Христа — Мойсей — розділив надвоє хвилі Червоного моря, вдаривши по них палицею, як хрестом, і потім, коли народ перетнув море, не замочивши ніг, повернув води до їхнього природного стану, так що вони поглинули фараона та його військо (Вих. 14). Так і води Йордану, коли в них занурився Ісус, не витримали вогню Його божественності, і, за словами пророків, Йордан повернувся назад (Пс. 113:3) всупереч законам єства, зіпсованого через Адамів гріх. Води, що несли загибель та тлін, служили житлом нечистих духів, стали, коли зійшло до них Сонце Правди, носіями світла та очищення від гріхів[7].
«Приклонил eси главу Предтечи, сокрушил eси главы змиeв. Пришед в струи, просветил eси всячeская, eже славити Тя, Спасе, Просветителя душ наших»[8]. Підводячи разом із собою людство, занурене у смертний морок, та приводячи його до пізнання світла Трійці, Господь цього дня перевертає та доглибно преображає закони чуттєвого світу та космосу. Як провістили пророки, перетворений та пронизаний Світлом у таїні Христовій чуттєвий всесвіт, що його символізує Йордан, стає причасником спасіння та радості людства, оновленого Святим Духом. Звеселиться пустиня та пуща, і радітиме степ, і зацвіте, мов троянда … вони бачитимуть славу Господа, велич нашого Бога! (Іс. 35:1–2). О, всі спрагнені, йдіть до води… І ви в радості будете черпати воду з спасенних джерел! І скажете ви того дня: Дякуйте Господу, кличте Імення Його, сповістіть між народів про вчинки Його, пригадайте, що Ймення Його превеличне! (Іс. 55 та 12).
Вода, яку ми освячуємо перед кожним хрещенням, і у день Богоявлення, і в численних інших випадках, опускаючи в неї хрест та закликаючи Святого Духа, ставши живою водою (Ін. 4:10) та купіллю нового народження, набуває божественної сили зцілення й очищення душ і тіл. Освячена таким чином вода стає носієм сили Відкуплення, благодаті Христової, йорданського благословення – «джерело нетління, дар освячення, відпущення гріхів, зцілення недуг, поразка бісів… »[9]. Тому після окроплення у храмі вірні п’ють сьогодні цю воду та, наповнюючи нею посуд, несуть її додому, щоб кропити житла, поля, речі повсякденного вжитку… Тому богоявленська вода й усяка вода, освячена Церквою, не псується протягом місяців і навіть років. Її можна вживати за будь-яких обставин на знак оновлення та освячення світу, щоб життя християн ставало безнастанним Богоявленням, одкровенням світла слави Божої[10].
[1] Гр. Θεοφάνια. Французькою – просто «Явлення» (Épiphanie)
[2]. У Віфанію, за 7 чи8 км від Мертвого моря.
[3] Cвт. Григорій Богослов, Слово 39.
[4]. Ірмос першої пісні другого канону утрені Богоявлення.
[5]. Один із стародавніх латинських перекладів Мт. 3:15 підтверджує появу під час Хрещення Христового світла, яке викликало острах в усіх присутніх.
[6]. «Ти посланий від Отця, всесвітле Слово, щоб відігнати зловісний надхід ночі, і йдеш викорінити гріхи людей та прилучити їх Твоїм Хрещенням, Благий, як синів, омитих струменями Йордану». Четверта пісня другого канону утрені Богоявлення.
[7]. Див. пророчу оповідь про те, як Мойсей зробив гіркі води Мерри солодкими, зануривши у них дерево — символ Хреста (Вих. 15).
[8]. «Ти схилив голову перед Предтечею, побив голови зміям. Прийшовши до струменів, Ти просвітив усе, щоб славило воно Тебе, Спасителю, Просвітителя душ наших». Стихири великої вечерні Богоявлення.
[9]. Молитва св. Софронія Єрусалимського на освячення вод.
[10]. За церковним звичаєм, водою, освяченою на Богоявлення, можна окроплювати лише у день свята. В інші дні року її можна пити натщесерце на випадок хвороби або коли немає можливості причаститися. Воду ж, освячену на звичайному молебні, можна використовувати для кропіння повсякчас.
Синаксар, укладений на Святій Горі Афон