Обряд воцерковлення встановлено у Православній Церкві за біблійним звичаєм старозавітного храму, де він виник на пам’ять про врятування від смерті єврейських первенців у ніч виходу цього народу з Єгипту (Вих. 12, 29-33). Закон Мойсеїв вимагав, щоб кожен первісток у ізраїльській родині присвячувався на служіння Богові: «Посвяти Мені, – заповідав Господь Мойсеєві, – кожного первістка, що розкриває всяку утробу серед синів Ізраїлевих» (Вих.13, 2).
Для посвячення первістків Богові було призначено сороковий день після народження дитини. Кожна мати тоді приходила до храму принести жертву очищення. Якщо дитина була первістком, то разом із обрядом очищення матері, за нього приносилася, згідно з приписом закону, жертва – ягня або дві горлиці, чи голубенята, коли подружжя було бідне (Лев. 12, 1-2, 6-8).
Священник брав немовля на руки і, повертаючись обличчям до святилища, підіймав дитину, мовби віддаючи її Богові. Це підтверджує Євангельське читання на свято Стрітення Господнього, в якому розповідається, як праведний Симеон прийняв на свої руки малого Христа і заспівав Богові подячну пісню (Лк. 2, 22-40).
Господь Ісус Христос не мав потреби дотримуватись обряду посвячення Його Богові, бо був Сам Єдинородним Сином Божим, але, прийшовши не порушувати, а виконувати закон (Мф. 5, 17), Він виконав і цю вимогу. Пречиста Мати Господа, без зотління породивши Бога-Слово, також не повинна була виконувати вимоги закону про очищення. Однак, зберігаючи відкриту Їм Богом таємницю про Немовля, Діва, що не знала мужа, з глибокого смирення Свого підкорилася приписові закону про породіль. Тому вона зі Своїм названим чоловіком Йосифом принесла Немовля Христа на сороковий день після народження в Єрусалимський храм, а що через свою бідність вони не могли принести в жертву ягня, то подали священникові посильну жертву – двох голубенят.
За прикладом Богородиці, кожна православна мати через сорок днів після народження дитини приходить у святий храм на «вводини» – отримати благословення на подальшу участь з віруючими в церковних молитвах і таїнствах та для воцерковлення новонародженого немовляти. Звершенням обряду воцерковлення дитина представляється Церкві як її новий член, що має з усіма вірянами служити Богові виконанням заповідей і добрими ділами.
Звернімось тепер до чину воцерковлення, як у ньому розкривається внутрішній зміст цього обряду.
На сороковий день після народження дитини мати, православна християнка, приходить у храм і спиняється в притворі, тримаючи немовля на руках. З вівтаря виходить священник і, підійшовши до породіллі, проказує звичайний початок: «Благословен Бог наш…, Трисвяте, Отче наш», тропар свята Стрітення, потім осіняє священницьким благословенням матір і немовля та, торкаючись рукою до голови дитини, читає першу молитву – «Господи Боже, Вседержителю» …, і далі – другу й третю молитви. У них священник просить Господа, щоб Він очистив матір, яка прийшла до церкви, від усякого гріха і всякої скверни та сподобив її достойного причастя Святих Тайн. А за принесену дитину священник молиться, щоб Бог благословив її, освятив, наставив, зберіг у чистоті, подав мудрість і зростив на всяке діло, угодне Богові.
Після цих молитв, священник звершує воцерковлення, у випадку, коли немовля охрещене; якщо дитя ще не хрещене, то спершу звершується Таїнство Хрещення, а потім воцерковлення. За сучасною практикою, мати приносить для воцерковлення вже охрещену дитину.
Чин воцерковлення звершується так: священник, проказавши молитви за матір і немовля, бере немовля на руки, подібно до праведного Симеона, піднімає його вгору і, накресливши дитиною хрест входячи з притвору в храм, промовляє: «Воцерковляється раб Божий ( ім’я) або «раба Божа ( ім’я) во ім’я Отця, і Сина, і Святаго Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків». І, входячи в храм, говорить: «Ввійде в дім Твій, поклонится храму святому Твоєму». Дійшовши до середини церкви, священик удруге зображає хрест дитиною і проказує «Воцерковляється раб Божий…», після чого говорить: «Посерд церкви оспіває Тебе». Нарешті священник стає перед святими вратами та втретє робить немовлям хрест, проказуючи: «Воцерковляється раб Божий…» і, коли немовля чоловічої статі, вносить дитину до вівтаря, тримаючи її на руках, обносить з поклонами навколо престолу.
Потім священик виносить дитину з вівтаря і прикладає її до ікон Спасителя і Богородиці, що висять обабіч святих врат, проказуючи молитву праведного Симеона Богоприїмця: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром…» і після цього віддає дитину матері. З рук матері священник приймає немовля для воцерковлення і, звершивши цей чин, на руки матері повертає його, а вона, зробивши перед цим три поклони, приймає дитину, що ще більше підкреслює важливість чину воцерковлення.
Дитя, принесене для воцерковлення, вже одержало благодатне очищення у святій воді Хрещення і Божественне освячення в животворному Миропомазанні, а при воцерковленні явно ставиться перед Богом і віруючими як член святої Церкви.
Віддавши немовля матері, священник входить у вівтар, бере з престолу святий хрест, виходить на солею і проказує звичайний відпуст, згадуючи в ньому святого, ім’я якого дано дитині. Після відпусту священик дає матері й дитині цілувати святий хрест окропляє їх святою водою.
У чому ж полягає значення і зміст чину воцерковлення? Для породіллі значення цього обряду полягає в його молитвах. У них для матері та немовляти випрошується в Бога прощення гріхів, уздоровлення недуг і подається благодатна поміч, щоб вона могла достойно стати перед Богом і разом з усіма віруючими брати участь у молитвах і таїнствах Святої Церкви. Адже, як говорить святий апостол Павло, «жона спасеться через дітонародження» (1Тим. 2, 15, і додає далі «якщо вона дітей виховала» (1Тим. 5, 10), тому в молитвах воцерковлення просять для матері помочі Божої і для виховання дитяти у вірі й побожності. Дитина, яка через таїнство Хрещення стала повноправним членом Церкви, через воцерковлення видимо вступає до громади вірних.
Що означають дії священика, коли він бере немовля, робить ним знак хреста і вносить у храм? Ці символічні дії свідчать про те, що Бог визволив від рабства гріхів немовля, яке воцерковляється, та всіх нас хресними стражданнями Свого Єдинородного Сина, і що хрестом Господа нашого Ісуса Христа для нас відкрився вхід у райські двері, саме тому немовля не тільки вноситься в храм, але й приноситься до святих врат. Коли дитина чоловічої статі, то її вносять у вівтар і поклоняються престолу. Це означає, що всіх нас покликано до вищої слави служіння Богові на землі, і коли ми достойно послужимо Йому тут, то сподобимося стояти і перед престолом Божим на небі.
Ось про які високі блага для християнина говорить нам православний обряд воцерковлення. Тому всім членам Церкви слід дорожити тими дарами Божої благодаті, що подаються їм у Таїнствах і відправах Святої нашої Церкви, «і вважати себе мертвими для гріха, а живими для Бога в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6, 11).